Навіщо цим людям знадобилася така точна система вимірювання часу, коли іншим, здавалося б, цілком достатньо було рахувати лише роки? Мисливцям, збирачам і людям, які жили в селах і займалися традиційним землеробством, упродовж тисячі років вистачало поділу на більші одиниці — як-от від весни до весни або від літа до літа, або від ранку до ночі. Але підведення потрібної кількості води на більші та менші поля з менших і більших каналів, які можна було завиграшки закривати й відкривати, стимулювало розвиток дрібнішого поділу часу. Потреба в зрошуванні та розподілі водних ресурсів у періоди року, коли річки мілководні, а отже, в каналах було мало води, передбачала систему, що допомагала б краще зрозуміти, які фермери скільки води отримали. Ефективно це порахувати давали змогу одиниці часу. І достоту, як у пустелі в Омані донедавна воду підземними каналами (що їх на всьому Близькому Сході називають
У Шумері також розвинулося перше відоме в історії духівництво. Такі групи посередників між людьми та богами виникали з різних причин, і ніхто не знає достеменно чому. Це можна заледве пояснити, якщо не зважати на непевність життя, а також на незрозумілі й жорстокі події, що сформували суспільство в Шумері: вони жили вздовж небезпечних річок, від яких водночас були залежні. У той час люди не могли пояснити природу річок за допомогою гідрології та метеорології, тож їхню парадоксальність пояснювали боги через посередників — священників. Духівництво, вірогідно, виникло через те, що певна група людей твердила, ніби має безпосередній зв’язок із богами, а щоб боги їх почули, їм потрібні гарні будинки та храми, не кажучи вже про їжу, якою звичайні люди мали їх забезпечувати.
Шумер був міським суспільством землеробів, яке вкрай залежало — у багатьох сенсах — від обігу в річках, що заклали підвалини цивілізації. Ці непевні відносини між водою і суспільством чітко позначилися на релігійних оповідях, богах, ролі духівництва та сповненому страху світогляді. Може, фаталізм шумерів — це наслідок багаторічного пристосування та користування двома річками, над якими вони не мали влади. Шумерське прислів’я, що вдало описує цю непевність, таке: «Той, хто живе біля води, дивиться на гори. Він не дивиться на довкілля». Тобто вода, основа суспільства, яка водночас постійно їм загрожувала, прийшла з півночі, кинувши тінь на все інше.
Коли людина опиняється перед такими силами, то незле жити у злагоді з богами, які керували всією природою, зокрема з богами, що мали владу над річками. Оповіді про те, як боги й Енкі контролювали річки, — це яскравий приклад того, що люди сприймали себе за рабів цих непередбачуваних богів: позаяк боги визначали воду, то вони визначали врожай. А позаяк треба було жертвувати богам їжу, щоб ті захищали, люди опинялися в пастці, з якої годі вибратися. Обурені, непередбачувані та швидкі на гнів боги, певне, тримали шумерів у лещатах страху, пожертв і молитов[27]
. Боги створили людей, щоб ті працювали на них і робили їм пожертви. Не потрібно мати багату уяву, щоб зрозуміти, що жителі цього регіону робили жертви богам і будували храми на їхню честь, адже не знали, чому на них раптово йшла стіна води заввишки в чотири поверхи[28]. Також можна зрозуміти, чому шумери будували палаци для духівництва, представників богів, підпорядковувалися їм і вірили, що офіра задобрить усіх гнобителів.Міфологія і статки храму відбивали ці особливі відносини між водою та суспільством і, напевне, посилили місцеві еліти та їхню позицію в суспільстві. Кожне місто мало своїх богів і своє духівництво, яке відповідало за те, що ці боги діставали потрібні жертви від жителів. Якщо не задобрювати богів, вони вирушали до іншого міста, залишаючи перше без захисту. Місцеві боги були тиранами, тож їх просто потрібно було задовольнити або підкупити, неначе корумпованого чиновника. Одне із завдань духівництва полягало саме в контролі за «складами жертвенної їжі». У такий спосіб вони визначали основи життя й передумови суспільства.