Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Французи розуміли, що цей камінь може бути ключем, який відімкне двері до таємниць Стародавнього Єгипту. Річ у тім, що на камені трьома мовами висічений указ Птолемея V, який правив Єгиптом між 204 і 181 рр. до н. е. Порівнюючи єгипетські ієрогліфи з іншими двома вже відомими мовами, учені могли їх розтлумачити. Перш ніж вирушити назад у Францію, Наполеон переконався, щоб Розетський камінь перебував під вартою французів.

Однак не так сталося, як гадалося. Його єгипетський трофей згодом довелося передати британцям — найголовнішому супернику Наполеона в Європі. Річ у тім, що незабаром адмірал Нельсон і британський флот зіткнувся із французьким флотом. Цей герць британці мелодраматично нарекли «Битвою за Ніл», хоч насправді то був морський двобій у затоці Абу-Кір, що в Середземному морі неподалік дельти Нілу. У цьому бою перемогли британці, тож серед інших трофеїв вимагали від французів Розетський камінь. Один французький офіцер намагався заховати камінь за будинками, але марно. Британці повезли камінь у Лондон. Там, в експозиції Британського музею, Розетський камінь і стоїть з 1801 року, залишаючись і досі, напевне, найвідомішим експонатом.

А втім, незабаром французи «помстилися». У 1822 році одному молодому французу, Жану-Франсуа Шампольйону, уперше вдалося розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Однак масштабно перекладати давньоєгипетські тексти почали лише в 1850-х, коли вчені навчилися досить добре тлумачити ієрогліфи. Однак цього всього не було б, якби тогочасне просвітницьке та імперіалістське суспільство не вважало знання про Стародавній Єгипет за таке важливе, що британські та французькі офіцери клали голови за камінь із давньоєгипетськими символами.

Людство добре знало про Стародавній Єгипет упродовж кількох тисячоліть, водночас не відаючи про Шумер та Індську цивілізацію. Однак лише у другій половині ХІХ століття ранню й багату на події історію Єгипту вперше відтворили й розтлумачили через призму того, що писали самі єгиптяни. Відтоді знання про Стародавній Єгипет побільшало й у масштабах, і в глибині[41]. Учені зуміли описати ставлення єгиптян до своєї життєво важливої водойми, а також те, які головні економічні, адміністративні та релігійні збіги й розбіжності були між Шумером і Стародавнім Єгиптом.

  Кліматичні біженці із Сахари, яких прихистила Річка

Сім-вісім тисяч років тому в Сахарі текли річки, буяла зелень, а навколо бігали леви й паслися жирафи. У перші тисячоліття після останнього льодовикового періоду це була родюча місцина, що заклала підвалини землеробства й суспільства мисливців-­збирачів. Та згодом, приблизно в 6000—5000 рр. до н. е., клімат став сухішим, і деякі люди, які жили тут, пішли на схід. Спершу вони знайшли Фаюмську оазу, а через кількадесят кілометрів східніше натрапили на річку, що невпинним потоком життя текла по безмежних піщаних рівнинах. Ці люди оселилися на берегах тої самотньої річки, що, здавалося б, дивовижно тягнулася на сотні кілометрів по одній із найсухіших та найспекотніших пустель світу, зовсім без приток.

Ці «кліматичні біженці» заклали підвалини Єгипетської цивілізації. До Нілу приходили народи й зі сходу — з долини Йордану та Родючого півмісяця. У південному Єгипті минали роки без дощу, а неподалік дельти Нілу на півночі річна кількість опадів сягала приблизно 20 міліметрів[42]. На безхмарному небосхилі майже завжди сяяло сонце. Дев’яносто сім відсотків країни займала пустеля. Однак Єгипет став найродючішою аграрною країною у світі: приблизно за 3000 років після того, як об’єднався в одну державу, він став житницею Римської імперії, за 4000 років — плодючим садом Османської імперії, а за майже 5000 років — англійською фермою бавовни. Те, що, на перший погляд, здавалося неможливим, уможливив Ніл. Давні єгиптяни називали свій край Кемет — «чорна земля», адже там стелився родючий ґрунт, зрошуваний та угноюваний Нілом, на відміну від «червоної землі», пустелі Дешрет, що зусібіч оточувала вологу місцевість. Цей край мав і іншу назву, яка натякала на те, що всі жили побіч Нілу і річка була унікальною й абсолютною точкою тяжіння суспільства — Ідабві, або «Два береги».