Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Річка, водночас роз’єднуючи та з’єднуючи суспільство, заклала підвалини для такої держави, чия потуга перевершувала всі тогочасні спільноти. Завдяки доволі простим технічним рішенням, що згодом передбачали складнішу організацію суспільства, Єгипет став украй продуктивним, торгівля — вигідною, а управління державою — дедалі масштабнішим. Завдяки надлишку коштів фараони могли розбудувати вдале управління, а також зібрати достатньо ресурсів, щоб зводити монументальні піраміди. Сезонний режим Нілу також допомагає нам зрозуміти одне з найважливіших запитань в історії Стародавнього Єгипту: хто побудував піраміди? Тривалий час вважали, що тут використовували рабську працю, а голлівудські продукти, як-от фільм «Десять заповідей», лише популяризували цю теорію про людей, що працювали під палючим сонцем і батогами наглядачів. Нові дослідження вважають це пояснення за однобічне. Багато фактів вказують на те, що єгиптяни сприймали спорудження пірамід радше як релігійну подію[51]. Крім цього, фараони могли мобілізувати вільну робочу силу, коли тим, хто зароб­ляв на життя землеробством, було нічого робити більшість року, крім як чекати на наступний розлив Нілу. Може, будівництво вважали за таку собі форму колективної дії від імені суспільства для тих, хто оберігав землеробство й контролював розливи. Або це був індивідуальний «хабар» чи страхування від катастрофи, адже єгиптяни були переконані, що правитель, якому вони служать, може впливати на рівень води в річці.

Чимраз міцніша позиція фараонів над рештою суспільства виявлялася у величезних спорудах, які вони зводили, щоб уславити себе або забезпечити собі вічне життя. Перші піраміди, гробниці для правителів, здійнялися з піску за тисячу років після об’єднання країни. З-поміж усіх пірамід найвідоміша Піраміда Хеопса, збудована з 2,4 мільйона кам’яних блоків, кожен з яких у середньому важив 2,5 тонни. Деякі блоки важили понад 15 тонн. Піраміди — це витвір інженерського й архітектонічного мистецтва. Однак найзахопливіше те, що вони розповідають про вміння суспільства до соціальної організації, а також відкривають нам очі на позицію фараонів і їхній майже безмежний нарцисизм.

  Дуалізм і відродження

Релігія пронизувала єгипетське суспільство. Фараон підтримував «маат», світоустрій або божественний баланс, на землі; він сам утілював природний устрій у космічному та соціальному контекстах. Фараона вважали за сина бога Сонця й земне втілення бога Неба Гора. Позиція фараона була така висока, що люди жертвували життям, коли помирав фараон. Аж до приблизно 2800 р. до н. е. слуги та високопосадовці, за традицією, після смерті фараона накладали на себе руки, щоб служити йому в наступному житті.

Єгипетські боги мають риси, подібні до монотеїстичного образу бога, і, вірогідно, релігія єгиптян надихнула кілька пізніших монотеїстичних легенд[52]. Осіріс був богом, котрий гарантував розливи Нілу, суддя мертвих і той, хто міг дати безсмертя. Тож це був не лише тиранічний бог, він міг дати благословення. Єгипетських фараонів асоціювали з Осірісом, адже достоту, як Осіріс воскрес із мертвих, так і вони матимуть вічне життя. Саме завдяки цій вірі в життя після смерті — що притаманна далеко не всім світовим релігіям — Осіріса почали асоціювати з циклами природи, які в Єгипті були такі самі, як і цикли Нілу. Ніл утілював можливість відродитися й матеріалізуватися. Усі, хто жив у Єгипті за фараонів, з покоління в покоління бачили на власні очі, як сухий, мертвий пісок навдивовижу перетворювався на фантастичну, життєдайну природу.

Єгиптяни цікавилися межею між цим і наступним життями, а також межею між цим світом і «потойбіччям», що можна вважати за попередника раю та пекла в інших релігіях. Віра в те, що Ніл походить із потойбіччя, де править смерть, — це ще один приклад того, як релігійний світ уявлень єгиптян відбивав екологічний усесвіт навколо них. Світ був дуалістичний, із різкими контрастами між золотою пустелею (Дешрет) і родючою долиною Нілу (Кемет), між Нілом за розливу і звичайним Нілом. Світ складався з чистісіньких суперечностей: посуха й розлив, пустеля й цивілізація, один бік річки, де вставало сонце, й інший бік, де воно сідало, цьогобічна річка, що належала цьому життю, і небесна та потойбічна річка, що належала життю після смерті, не кажучи вже про те, що піраміди стоять на західному березі, на боці смерті та вічного життя. Тексти в пірамідах описують, як річка ділила Єгипет навпіл — на царство мертвих і живих. Ніл, своєю чергою, ставав посередником між цими двома світами. Однак річка не лише ілюструвала таємниці світу й те, як він улаштований, вона й була всім світом.