Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Єгиптяни справді втілювали великі водні проєкти, але вони не мали такого масштабу та вирішального значення, як у шумерів[48]. Загальна проблема, пов’язана зі зрошенням у теплих та сухих регіонах, як тоді, так і зараз, — це небезпека, що ґрунт міститиме чимраз більше солі, а тому буде менш продуктивний. Солоний ґрунт, як уже зазначав, зумовив занепад та падіння Шумеру і — як побачимо згодом — може, створив проблеми для Індської цивілізації. У Єгипті цей процес можна було контролювати. Гідрологія та геоморфологія Нілу сприяли єгиптянам: щорічні розливи вимивали сіль із ґрунту, вона потрапляла знову в річку й відтак витікала в Середземне море. Крім цього, у річковій воді Нілу вміст солі нижчий, ніж у Євфраті, Тигрі й Інді[49].

  Надійний збирач податків і транспортний шлях

Єгипет мав найбільше й найпродуктивніше землеробство в давні часи, що навіть перевершувало шумерське. Яке велике значення мав контроль води для розвитку та сили держави, можна виснувати з однієї з найсимволічніших пам’яток в історії світу. Єдиний пам’ятник першому фараону зображує, як він копає канал. Згідно з деякими здогадками, це може бути один із каналів, який мав перетворити Мемфіс на столицю об’єднаного Єгипту приблизно 3000 р. до н. е.

Уздовж Нілу, від порогів у Верхньому Єгипті біля кордону сучасного Судану й до витоку річки в Середземне море, поступово розвинулася вкрай однорідна та цілісна цивілізація, якою керував один правитель. Продуктивність землеробства й роль Нілу як надійного та простого транспортного шляху заклали економічні підвалини того, що правителі Єгипту могли будувати величезні храми, монументи й піраміди, а згодом створити на диво сильну державу.

Важлива особливість Єгипту, як порівняти з іншими давніми цивілізаціями, що також підкреслює ставлення до Нілу в суспільстві, полягає в тому, що правителі будували вздовж річки споруди, щоб стежити за рівнем води — так звані ніломіри. Вимірюючи рівень води, могли передбачити масштаби майбутнього розливу. Однак краще описати значення річки може інша річ — рівень води також визначав, скільки до скарбниці надійде податків від селян наступної осені. Якщо рівень води був надто низький, селяни могли голодувати, а фараон, своєю чергою, отримував би менше податків. Якщо рівень води був надто високий, то очікували сильного розливу, себто катастрофи, а отже, бідності й менше податків. Якщо рівень був десь посередині, то селяни очікували на добрий врожай, а держава — на більше ресурсів. Вимірювати податки в такий спосіб було можна, адже інші чинники, що впливали на землеробство, були стабільні: сонце сяяло майже щодня, а ґрунт не втрачав родючості, адже його щороку угноював намул з Ефіопії. Єдине, чого не можна було знати напевне, — скільки води Ніл виллє на землю, яку востаннє зрошували пів року тому, під час останнього розливу. Тому правителі та можновладці мало чим переймалися так сильно, як ритмом Нілу й рівнем води в ньому. Так, ці дані можна вважати за найдовше систематичне вимірювання кліматичних даних в історії людства[50]. Жодне суспільство, яке непевно сподівалося на опади, займаючись землеробством, і жодне інше давнє суспільство, яке залежало від непостійніших і бурхливіших річок, не могло спиратися на таку систему, очікуючи доходу.

Ніл також становив винятковий водний і транспортний шлях. Він пов’язував майже всіх єгиптян, адже населення жило переважно на берегах. Течія легко вела човни на північ, а вітри напинали вітрила фелюг, ведучи їх проти течії на південь. За кілька тисячоліть до появи парових машин єгиптяни могли підійматися течією аж до південного Єгипту й перших порогів Нілу в Нубії — місцевості, що в майбутньому буде частиною Судану. Чимало перевезень у Єгипті — включно з перевезенням каміння для пірамід, яке завантажували в каменоломів неподалік Асуану на півдні й відтак везли до Гізи на північ — здійснювали річкою. Тому держава та державне керівництво могло ефективно контролювати торгівлю, забезпечуючи в такий спосіб ще більше доходів, що, своєю чергою, сприяло сильній владі.