Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Саме річка, вода у якій стояла цілий рік, уможливила життя тут, і саме її розливи уможливили штучне зрошування. Улітку Ніл був доволі маленькою та сумирною річкою. Більшість води цієї пори приходила з Білим Нілом, середньою течією, що витікала з тропічних лісів і великих озер у Центральній Африці, але половина води в цій течії випаровувалася, коли води протікали по величезних заболочених землях у Південному Судані. Однак до півночі та Єгипту дотікало достатньо води, щоб її використовувати й ходити човнами навіть улітку. Щоправда, восени й улітку країну та поля безщадно палило сонце і обдував вітер із Сахари. Відтак восени з високих гір в Ефіопії сходив Блакитний Ніл, приносячи прісну воду й поживний намул. Упродовж лише трьох місяців 90 % річного обігу води в Нілі виливалися на поля в Єгипті, і за кілька тижнів річка могла стати в 400 разів більшою завширшки проти літньої ширини. Річка зрошувала й угноювала величезні райони в Єгипті — і все це завдяки воді з Сомалійського півострова. Саме так сезонний режим Нілу утворив ритм життя суспільства й був ним — безперервно — упродовж п’яти тисяч років[43].

Грецький історик Геродот після подорожі до Єгипту 2500 років тому писав, що жоден народ не вмів обробляти землю простіше, ніж єгиптяни. Геродот описав, як Ніл зрошував та угноював ґрунт, коли селяни в дельті річки не докладали навіть найменших зусиль:

«Адже тепер вони, без сумніву, серед усіх інших людей збирають урожай землі з найменшим трудом, бо їм не треба скопувати землю плугом і прокладати борозни, ні копати лопатами, ні робити щось інше з того, що роблять інші люди для своїх посівів, оскільки сама ріка зрошує їхні поля. Спершу зрошує їх, а потім відходить, і тоді кожний засіває своє поле і приганяє туди свині, а коли вони позатоптують зерно в землю, відтоді треба тільки чекати на час жнив, далі молотити свинями й у такий спосіб одержувати плоди»[44].

Ті, хто жив у плоскій та низинній місцевості в районі дельти, північніше від сучасного Каїра, могли майже цілий рік чекати на розлив Нілу, що регулярно ставався щоосені. Розливи були різні з року в рік, іноді маючи нищівні наслідки, але менш нищівні, як порівняти з Шумером[45]. Зазвичай до осіннього розливу було легко пристосуватися. Коли він наставав, люди жили, як кулики, на «островах», розташованих так високо, що вода їх не затоплювала. Коли вода відступала, єгипетського селянина оточував украй родючий ґрунт, на якому легко було щось вирощувати, його ж бо природно напувала й угноїла вода. Стверджують, що землеробство єгиптян за найсприятливіших умов нічим не поступалося найсучаснішому землеробству.

Вище за течією єгиптяни практикували так зване лиманне зрошення. Коли восени річка розливалася, єгиптяни затримували на поверхні зрошувального поля (лиману) воду, будуючи глиняні вали. Найбільші такі лимани займали 40 000 акрів. Коли ґрунт був досить зрошений, затриману воду або скеровували в інший лиман, або назад у річку, щоб уникнути надмірної вологості[46]. Топографія ускладнювала суттєві втручання в річку, а система зрошування пильнувала, щоб це не було потребою. Головна стратегія, що її застосовували єгиптяни, — яскравий приклад адаптації чи пристосування до особливостей екології. Єгиптяни оптимально пристосувалися до природних і регулярних коливань річки. Достоту, як Тигр і Євфрат у Шумері, природна поведінка Нілу вчила людей. Єгиптяни копіювали здатність вод Нілу щоосені перетворювати сухий Єгипет на сади Едему, щоб вдихнути фантастичну родючість у, здавалося б, неживе. Саме цей практичний досвід, засвоєний ще в дофараонські часи, підсумував грецький купець Фалес за кілька тисячоліть. Після однієї зі своїх виправ до Єгипту він сказав: «Усе — вода». Ці слова, що містять емпіричне та безпосереднє спостереження за багаторічним досвідом єгиптян, Арістотель згодом назве першим справді філософським висловом в історії світу[47].

Між дослідниками розвитку єгипетської цивілізації точилася гостра дискусія щодо того, що виникло першим: держава чи зрошувальне землеробство. Тривалий час домінували теорії, які стверджували, що сильна держава — це передумова землеробства. Однак згодом учені дійшли згоди, що розвиток зрошувальної системи в долині Нілу не залежав від сильної держави. Люди могли будувати лимани вище за течією, щоб стримувати воду на певний час або просто пристосовуватися до розливів без державної влади як інстанції, що мобілізує та контролює. Зрошувальна система Єгипту була насамперед украй вдало й ефективно адаптована до річки та її природних змін. Єгиптяни не мали жодної потреби викопувати канали та канави, як у Шумері. Тому вони не мали й суспільної потреби в тому, щоб держава змушувала юрби селян — або «рабів» божих — будувати постійні канави вздовж річки.