Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Спостерігаючи за боротьбою рас за свої права в 1960-ті після війни у В’єтнамі й у 2000-х, багато хто стверджував, що США як суспільство і як дієздатна політична спільнота от-от розколються. Не можна, певна річ, точно сказати, що такого не станеться. Позаяк цей конфлікт порушує фундаментальні проблеми, він може — якщо всі сторони не врегулюють суперечності в розумний спосіб — призвести до того, що США поступово буде складніше керувати. Та якщо проаналізувати історію США в ширшій перспективі, можна виявити, що такі політично-ідеологічні конфлікти, які закінчувалися публічними «переговорами» економічного й політичного характеру, радше поступово посилили мультиетнічну рису США та її імперії. Уміння жити поруч із таким розмаїттям і вміння розв’язувати такі конфлікти може виявитися однією зі стратегічних переваг США відносно Китаю. Серед учених немає згоди, наскільки це сприяє або не сприяє внутрішньому розвитку США, але імідж США на міжнародній арені як мультикультурної держави — це безперечно перевага.

Інша риса, на яку варто зважати в кожному аналізі позиції США в майбутньому, — збільшення розбіжностей і поляризація в американському суспільстві. Низка книжок і безліч коментаторів дійшли висновку, що «американська мрія» — гасло, яке відбивало та створило американський оптимізм, — померла, що це міф, чистісінька ностальгія. Такі дослідження підтверджує статистика в низці сфер. У 2018 році 1,4 мільйона американців намагалися накласти на себе руки, з яких 48 344 це вдалося[354]. У 2018 році зафіксовано 67 367 смертей від передозування[355]. У 2019 році понад пів мільйона громадян жили без даху над головою[356]. Економічна нерівність збільшилася в останні роки — один відсоток найбагатших контролює 40 відсотків усіх статків в американській економіці, де найвищі 0,1 відсотка контролює понад 20 відсотків — утричі більше, ніж наприкінці 1970-х. Як порівняти з покращенням економічної ситуації, що вплинуло на більшість американців ще після кінця громадянської війни у 1860-х, це нова риса в американській політиці.

Крім серйозних економічних та етнічних суперечностей, у політичному житті США з роками посилюється поляризація. Через це багато спостерігачів заявили, що «американська імперія зайшла в глухий кут» і спіраль смерті годі зупинити[357]. Як порівняти з іншими країнами, зокрема з Китаєм, США постійно роздирають на шматки внутрішні суперечності — між багатими й бідними, між чорними й білими, між голлівудськими цінностями й консервативними цінностями, між науковою раціональністю та креаціоністами, між вірними прибічниками Трампа 2020 року й між затятими ненависниками його ідеалів. Багато спостерігачів стверджують, що США перестали вірити в себе і свої цінності та традиції, коли інші вказують, що лише в одному місці на планеті ти можеш зайти в бар і тихо сказати ім’я батьківщини, як за хвилину всі — багаті й бідні, чорні та білі, навіть демократи з республіканцями — підіймуться і кричатимуть у такт, усміхаючись: «США! США!»

Отже, американська імперія парадоксальна, як це й було, щоправда, у регіональному контексті, у часи Джефферсона. Тепер картину «Американський прогрес» Ґаста, Статую Свободи, бомбардувальники над іншими країнами та фільм Френсіса Форда Копполи «Апокаліпсис сьогодні» потрібно об’єднати в один витвір мистецтва, щоб бодай трохи продемонструвати різноманіття цієї імперії. Це також оригінальна імперія, що демонструє силу, зберігаючи позицію й діючи без об’єднаного керівництва, може і взагалі без керівництва, хоч і президент і його штаб, певна річ, впливають на політику. Уявлення про те, що це цілісна імперія, що має лише одну ціль або просуває інтереси лише однієї еліти, — надто спрощене. Цій імперії бо притаманно те, що вона організовує багато інтересів, які конфліктують між собою на внутрішньому рівні, але їхньою спільною рисою є те, що вони користуються винятковою позицією США у світі. Тож це імперія, яка не потребує ніякого Александра Великого чи Кира Великого на чолі, як і жодних районних комісарів або генерал-губернаторів, щоб триматися купи. І якщо монгольська експансія припинилася зі смертю Чингісхана, США й далі здійснює свою владу, хоч би хто сидів у Білому домі.

  Провина історії?

Будь-який світовий порядок упродовж історії рано чи пізно піддавали сумніву, тому має бути вдосталь причин, щоб стверджувати, що таке не станеться з американським. Не в тім річ, що над американською імперією ніколи не зайде сонце, просто компаративні аналізи з широкими часовими межами не підтверджують висновки про засмерки США. І навіть якщо ця імперія розвалиться, то сумнівно, що Китай, принаймні в найближчому майбутньому, готовий — або зацікавлений — посісти її місце як лідера світу. Наратив американського політичного істеблішменту про те, що Китай уже прагне й планує світову гегемонію — це щонайменше просто перебільшення. Ці дві держави ще не стали на шлях неминучої війни.