Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Приблизно 5000 років тому ця цивілізація розвивалася на теренах сучасного Іраку — на переважно плоскій місцевості з великими та широкими піщаними рівнинами й скупою рослинністю. Нижче, поблизу Перської затоки, куди поступово поверталося море після останнього льодовикового періоду, простягалися заболочені пустелі. Погоду визначав пустельний клімат: опадів було небагато, удень часто стояла нестерпна спека, улітку повітря гаряче, мов у печі, а взимку та вночі міг напасти дошкульний мороз. Опадів майже не було, однак географічно цивілізацію обмежували нищівні паводки, спричинені Євфратом і Тигром — двома великими та бурхливими річками, що витікали тисячами кілометрів північніше, у горах Малої Азії або старої Анатолії (сучасної Туреччини)[12]. Зважаючи на те що рівнинна місцевість поблизу моря сформувалася з мулу та піску, що їх річки вимивали впродовж мільйонів років, каміння для будівництва годі було тут знайти. Не росло тут і дерев, з яких можна було спорудити будинок чи човни.

Отже, у приблизно 3500 р. до н. е. у цій негостинній місцевості шумери сформували спільноту, яка створила історію світу. Але чому люди вирішили заснувати першу у світі аграрну цивілізацію саме тут і як їм це вдалося?

Щоб бодай на краплю зрозуміти значущість Шумеру, мусимо порівняти цю цивілізацію з іншими давніми цивілізаціями, які виростали майже одночасно. Тому описуватиму й аналізуватиму цивілізацію Шумеру побіч Індської цивілізації, що постала східніше, на території сучасних Пакистану, Індії та Афганістану, і цивілізації Стародавнього Єгипту, що правила західніше, на берегах Нілу. Чому ці ранні, напрочуд інноваційні суспільства постали саме в цих місцях? Як їм вдавалося користуватися природою, на яку доводилося зважати? І як знання про ці давні цивілізації може пролити світло на видатні події та явища сучасності?

На жодне з цих питань не можна відповісти, якщо не розібратися спершу, що мають на увазі як «цивілізацію». У цього широкого, але суперечливого поняття є десятки різних дефініцій, використовуваних як риторична зброя в ідеологічних та політичних цілях[13]. Зазвичай брак чіткого понятійно-категорійного апарату призводить до нечіткого аналізу, полегшує хибне тлумачення минулого й ускладнює — а іноді навіть і внеможливлює — змістовне спілкування та обговорення результатів досліджень і ключових соціальних проблем. Так, наприклад, найбільший тлумачний словник Норвегії, Bokmålsordboka, нещодавно пропонував недоречне із глобальноісторичного погляду визначення: «Цивілізація — це культура, найчастіше застосовуване щодо культури білої раси на противагу культури тубільців, особливо зважаючи на технічний та матеріальний розвиток». Далі подано приклад застосування: «Місіонери принесли в Африку цивілізацію». Це визначення архаїчне та європоцентристське[14], але важливіше те, що таке розуміння цивілізації унеможливлює розмови про ранні, доєвропейські цивілізації в Азії та Африці. Вони просто-таки не можуть існувати.

Термін «цивілізація», що його використовую, намагається вловити та підкреслити фундаментальні особливості суспільного явища, визначеного часом і місцем, яке має змінити напрям світової історії. Революційність перших цивілізацій полягає в тому, як ми незабаром побачимо, що вони являли собою суспільства, які складалися з селян, ремісників, «гідроінженерів», купців і міщан. Уперше в історії обробляти землю, добувати їжу, полюючи чи рибалячи, мали не всі. Подекуди виникло духівництво, давши визначеним групам у суспільстві привілейовану позицію щодо богів. Саме ці спільноти змогли розвинути писемність, тому незабаром з’явилися групи писемних осіб, що посприяли створенню чіткої межі між тими, хто править, і тими, ким правлять. Найперші мови були вкрай складні. Так, у Єгипті розрізняли понад 400 символів, а в Шумері — 60015. Більшість цих символів, до того ж, використовували в різний спосіб. На вивчення всіх символів і правил у людини йшов рік, тож доводилося регулярно практикуватись. Тому писемна майстерність у цей період була не лише непростим завданням, а й монополією для обраних.

Використовую термін «цивілізація» не нормативно й не прив’язую його до особливостей певної культури чи релігії. Моє уявлення відрізняється від впливового мислення, що його, наприклад, репрезентує французький філософ Вольтер, який волів дізнатися, «які сходини людство пройшло на шляху з варварства до цивілізації». Відповідно до тогочасної традиції, він використовував сходи як метафору історичного розвитку. Однак насправді всі ці давні цивілізації були варварські, іноді навіть більш варварські, ніж вільні мисливці-збирачі, що жили в той самий історичний період і іноді їх пережили. Ці цивілізації відзначалися, по-перше, рівнем розвитку та поділом праці, а по-друге — могли змінювати природу, суспільство й у такий спосіб себе. Використання саме такого поняття уможливлює аналіз того, чи може суспільство стати складнішим, не перетворюючись на цивілізоване.