Історик

— Та годі вам! — почав заспокоювати мене Г’ю. — Тут і до вас були вампіри, ми це знаємо.

Його обличчя пополотніло, він обережно озирався навколо, міцно стискуючи парасольку.

— Хай йому чорт! — я вдарив кулаком по стіні будинку.

— Вам доведеться бути дуже обережним, — сказав Г’ю розважливо. — Міс Россі вже повернулася?

— Хелен! — я не відразу згадав про неї, і Рю, здавалося, от-от посміхнеться після мого вигуку. — Я піду перевірю. Професорові Бора я теж зателефоную. Послухайте, Г’ю, ви теж бережіть себе. Будьте обережним, добре? Він бачив вас зі мною, а це, як виявилося, нікому ще не дало втіхи.

— Не хвилюйтеся за мене, — Г’ю замислено подивився на парасольку в руці. — Скільки ви заплатили клеркові?

Я засміявся крізь сльози.

— Та облиште!

Ми тепло потисли руки один одному, і Г’ю зник у напрямку свого готелю, що був неподалік. Мені не подобалося, що він ітиме сам, але на вулиці було повно людей, які гуляли й розмовляли. У будь-якому разі я знав, що він все одно не дозволив би себе проводжати — він був такою людиною.

У вестибюлі готелю не було видно переляканого клерка. Можливо, його зміна закінчилася, бо його місце зайняв чисто виголений юнак. Він показав мені, що ключ від кімнати Хелен на місці, і я подумав, що вона все ще в тітки. Юнак дозволив мені зателефонувати після того, як ми домовилися про суму. Через кілька спроб на іншому кінці проводу задзвенів телефон Тургута. З мого боку, було не дуже зручно дзвонити з готелю, тому що телефон могли прослуховувати, але тієї миті це була єдина можливість. Мені залишалося сподіватися, що наша розмова буде занадто особливою, щоб її зрозуміли. Нарешті я почув потріскування на лінії, а потім голос Тургута — далекий, але веселий. Він відповів турецькою.

— Професоре Бора! — крикнув я. — Тургуте, це Пол, я телефоную з Будапешта.

— Поле, мій дорогий друже! — я подумав, що нічого немає милішого від цього гучного, далекого голосу. — На лінії якісь перешкоди, дайте мені свій номер телефону на той випадок, якщо нас роз’єднають.

Я взяв номер у клерка і прокричав Тургуту, а він кричав мені:

— Як справи? Ви знайшли його?

— Ні! — крикнув я. — З нами все гаразд, у мене є дещо нове, але сталася жахлива річ.

— Що таке? — я чув переляк у його голосі: — Вас поранили? А міс Россі?

— Ні, з нами все гаразд, але бібліотекар тут! — я почув потік слів, які цілком могли виявитися шекспірівським прокльоном, але було неможливо зрозуміти значення через перешкоди на лінії. — Як ви гадаєте, що нам робити?

— Я поки що не знаю, — Тепер Тургута було краще чути. — Ви завжди маєте при собі те, що я вам дав?

— Так, — сказав я. — Але я не можу наблизитися на достатню відстань до цього вампіра, аби щось заподіяти йому. Здається, він обшукав сьогодні мою кімнату, поки я був на конференції, і йому хтось допомагав.

Можливо, поліція слухала саме цієї миті. Хто знав, як вони зреагують?

— Будьте обережним, професоре, — голос Тургута звучав схвильовано. — Я не можу дати вам мудру пораду, але незабаром у мене будуть новини, може, навіть до того, як ви повернетеся в Стамбул. Я радий, що ви зателефонували сьогодні. Ми з містером Аксоєм знайшли новий документ, якого ніхто з нас раніше не бачив. Він був в архіві Мехмеда. Цей документ був написаний ченцем східної ортодоксальної церкви 1477 року. Його ще треба перекласти.

На лінії знову почулися перешкоди, і мені довелося прокричати:

— Ви сказали 1477? Якою мовою?

— Я не чую, друже! — кричав Тургут удалечині. — Тут у нас була гроза, я зателефоную вам завтра ввечері.

Гучні голоси — я не міг зрозуміти, угорські вони були чи турецькі — урізалися в нашу лінію й поглинули його останні слова. Почувся тріск, і потім лінія обірвалася. Я повільно повісив слухавку, думаючи про те, чи треба мені передзвонити, але клерк зі схвильованим обличчям вже забирав від мене телефон і записував рахунок на аркуші паперу. Я заплатив із похмурим виглядом і постояв ще кілька хвилин. Мені не хотілося йти у свій новий порожній номер, куди мені дозволили взяти тільки приладдя для гоління й чисту сорочку. Мій настрій погіршувався з великою швидкістю — був такий довгий день, а годинники у вестибюлі показували одинадцяту.