Історик

14 грудня 1930 року

Трініті-коледж, Оксфорд

Мій любий і нещасний спадкоємцю!

Я намагатимуся закінчити свою розповідь якомога швидше, тому що ти повинен дістати щонайбільше життєво важливої інформації, якщо ми обидва — ох, якби! — принаймні, виживемо, зберігши доброту й милосердя. На свою біду, історик виявляє, що існує два види виживання. Най— брудніші прагнення людства можуть пережити покоління, століття, навіть тисячоліття. А найкращі наші помисли можуть померти разом із нами, за одне життя.

Проте продовжу розповідь: моя подорож з Англії в Грецію була однією з найспокійніших у моєму житті. Директор музею на острові Крит зустрів мене на пристані й запросив приїхати до них улітку на відкриття мінойської гробниці. До того ж двоє американських фахівців із класичної філології, з якими я вже кілька років мріяв познайомитись, жили в моєму ж пансіоні. Я розпитував про їхній факультет, що недавно став доступним для всіх у їхньому університеті, — саме це мені й було потрібно, — а вони закидали компліментами мою роботу. Я мав вільний доступ до будь-яких колек — цій, а також до особистих архівів. Вечорами, коли музеї зачинялися, а місто поринало в сієсту, я сідав на затишному, затіненому виноградом балконі й переглядав свої записи, знаходячи ідеї для майбутніх праць, якими я збирався зайнятися трохи пізніше. У таких ідеальних умовах я подумував остаточно кинути переслідування слова «Drakulya», тоді мені все це здавалося хворобливою вигадкою. Ту дивну книгу я привіз із собою і не хотів з нею розлучатися, але за тиждень я не розкрив її жодного разу. Взагалі я відчував, що звільнився від її чар. Але щось — пристрасть історика до педантизму чи, може, просто мисливська пристрасть — змусили мене дотримуватись накресленого плану й поїхати в Стамбул на кілька днів. А зараз я повинен розповісти тобі про цікаву подію, що сталася в одному відділі архіву. Мабуть, це буде одна з тих подій, які я опишу і через які ти відмовишся мені вірити. Просто прочитай усе до кінця, благаю тебе.

— Я слухняно, — сказав батько, — прочитав усе до останнього слова. Цей лист знову розповів мені про страшний досвід Россі, коли він вивчав документи султана Мехмеда II, про те, як він знайшов карту, на якій були написи трьома мовами і яка нібито вказувала на місце поховання Влада «Проколюючого». Я почитав про того лиховісного чиновника, що вкрав карту й про дві ранки на його шиї.