Юдейська війна

Після 1 ніссана на дорогах Юдеї показалися прочани, які тяглися до Єрусалима, щоб зарізати на вівтарі Ягве пасхальне ягня і відбути урочисту пасхальну вечерю у святому місті. Була громадянська війна, на дорогах повно було розбійників і солдатів, але фанатики не хотіли відмовитися від своєї пасхальної прощі. Вони йшли, люди усякого віку понад тринадцять років, поодинці та великими походами. Більшість ішла пішки, боса, зі прочанським костуром, шкіряною флягою для води та рогом для дорожніх припасів через плече. Деякі їхали ослами, кіньми, верблюдами, багаті люди в екіпажах, паланкінах. Зовсім багаті мали з собою жінку та дітей.

Вони йшли від Вавилона великим широким царським шляхом. Вони йшли і багатьма поганими польовими дорогами з півдня. Вони йшли також трьома добрими військовими дорогами римлян. Скрегочучи проходили вони повз колони бога Меркурія, що були споруджені скрізь уздовж цих шляхів, скрегочучи платили вони високе дорожнє та мостове. Але враз знову яснішали і тяглися далі з радісними обличчями, як приписував закон. Увечері вони мили ноги, намащувалися миром, промовляли благословення, раділи, що побачать храм і святе місто, посмакують пасхальне ягня — непорочне, чоловічої статі, однолітнє.

А за прочанами йшли римляни. Чотири сильні леґіони, потім контингенти васалів, загалом близько ста тисяч людей. 23 квітня, 10 ніссана юдейського літочислення, рушили вони від Цезарії, 25-го вони розбили свій табір у Габадсаулі, найближчому великому місті перед Єрусалимом.

Солдати, рядами по шість осіб, маршируючи, займали усю ширину шляху і відтісняли прочан на польові дороги. Зрештою вони не чіпали прочан. Тільки тих, хто носив заколотницьку стьожку із словами Макавеїв, вони хапали. Прочан кидало в мороз, коли бачили вони, як підповзав до міста велетенський хробак леґіонів. Можливо, що той чи той повагався якийсь момент, але вони не поверталися, вони прискорювали, ці фанатики, свою ходу. Оглядаючись назад, боязко тиснулися вони вперед, зрештою це скидалося на втечу. Коли 14 ніссана, напередодні свята, в день урочистої пасхальної вечері останні прочани досягли міста, ворота замкнулися за ними, бо позад них на вершинах з’явилися вже передові загони римлян.

Здавна це вважалося за диво, яким відзначив Ягве свій народ, що простір Єрусалима не ставав тісний від великої кількості прочан. Цього року, стиснутий своїми стінами, відрізаний від навколишніх сіл, які раніше давали притулок прибульцям, Єрусалим розпирався людьми. Але прочани не зважали на тісноту. Вони переповнювали велетенські палати, галереї та двори храму, дивувалися з пишноти Єрусалиму. Вони принесли зі собою гроші, вони юрбилися на базарах. Приязно знайомилися один із одним, охоче давали один одному місце, в доброму настрої торгувалися з крамарями, передавали знайомим подарунки. У цьому місяці ніссані Ягве врятував юдеїв із рук єгиптян. Вони дивилися зі здивуванням і цікавістю на римлян, які підступили до міста, але страху не мали. Вони відчували святий ґрунт під своїми ногами. Вони були убезпечені, були щасливі.

Тит і пани з його почту спинилися на вершині високого пагорба. Біля їхніх ніг освітлений, порізаний глибокими ярами, лежав Єрусалим.

Принц, як тільки побачив уперше славнозвісне непокірне місто, цілком розсмакував його красу. Місто дивилося на нього біле та зухвале зі своїх сміливих горбів. Далекий і порожній, лежав за ним широкий ландшафт, багато пустих вершин, порослі кедрами і пініями схили, долини, вкриті полями, оливові тераси, виноградники, Мертве море, що виблискувало в далині; а місто перед цим ландшафтом переповнене було людьми, воно скупо залишало простір для своїх вулиць, кожен ступінь ґрунту воно вкривало будівлями. Й як тихий ландшафт вливався у кипуче місто, так кипуче місто знову вливалося у білий і золотий квартал храму, що, хоч який був потужний, проте безконечно ніжно й чисто спливав у повітря. Так, найвищі пункти Єрусалима, форт Антонія і дах храму, лежали далеко глибше, ніж ґрунт, на якому стояв тепер Тит, проте було так, наче він і його кінь були міцно приклеєні до ґрунту, тим часом, як місто і храм легко й неосяжно плавали в повітрі.

Принц бачить красу міста. Одночасно очима солдата бачить він його неприступність. З трьох боків яри. Велетенський мур навкруг усього. І коли взяти його, то передмістя має свій другий мур, Верхнє місто — свій третій, і храм на своєму високому крутому горбі, а Верхнє місто на своєму знову являють собою дві фортеці. Тільки з півночі, де він тепер стоїть, місцевість опускається без глибокої крутизни, прямо до міста та храму. Але мури та форти тут найсильніші. Нездоланно, зухвало дивиться місто на нього. Його переповнює нестримна хіть зруйнувати ці широкі горді палаци, залізом і вогнем прокласти собі шлях у нутро цього неприступного міста.