Юдейська війна

Нахум бен-Нахум продовжував тим часом свою оптимістичну балаканину. Хіба не була б це глупота та злочин, якби він, здавшись на синові домагання, утік із міста напередодні Пасхи? Такого сезону, як тепер, не було ще ніколи. Хіба це не благословення, що прочани не можуть поки що вийти з міста? Їм не залишається нічого іншого, як вештатися цілий день по крамницях і базарах. Це щастя, що він не дав себе спантеличити розмовами свого сина.

Алексій дав батькові вибалакатися. Потім тихо й уперто став доводити:

— Тепер і у форті Фазаїла згоджуються, що не зможуть утримати зовнішні мури. На вулицях ковалів і дрібних крамарів уже багато крамниць закрилося. Всі вони перебралися у Верхнє місто. Будь розважливий, звели погасити піч, перебирайся до мене.

Хлопець Ефраїм підступив до них. Він обурювався проти брата.

— Ми тримаємо Нове місто, — палав він. — Про тебе треба б донести у форт Фазаїла. Ти гірший за Жовтолицього.

Жовтолиций був пророк, що й тепер висміював маккавеїстів, радив скоритися та почати переговори з римлянами. Алексій усміхнувся своєю фатальною усмішкою.

— Я б хотів, — сказав він, — мати силу та слово Жовтолицього.

Нахум бен-Нахум, киваючи головою, гладив густе, дуже чорне волосся свого молодшого сина. Але одночасно він зважував у своєму серці слова старшого, семимудрого. Удари «Тугого Юлія» справді лунали жахливо рівномірно. І багато з жителів Нового міста справді перебралося у безпечніше Верхнє місто. Нахум бачив це власними очима, і те, що «Месники Ізраїлю», теперішні господарі міста, дозволяли це, дещо означало. Бо «Месники Ізраїлю» були дуже строгі. Занадто строгі, вважав склодув Нахум бен-Нахум. Але він не говорив цього вголос. Макавеїсти мали гострі вуха, і Нахумові бен-Нахумові часто доводилося бачити, як знайомі йому, шановані ним громадяни за необачні речі потрапляли у форт Фазаїла, або їх просто виводили на мури та страчували.

Нахум повернувся до доктора Ніттаї:

— Мій син Алексій радить перебратися до нього у Верхнє місто. Мій син Ефраїм доводить, що Нове місто утримають. Що ми повинні робити, мій докторе та пане?

Сухий доктор Ніттаї спрямував на нього свої вузькі дикі очі.

— Увесь світ є сіть і пастка, — сказав він, — тільки в храмі існує безпека.

Цього дня склодув Нахум не вирішив нічого. Але наступного дня він натяг свій старий чотирикутний робочий одяг, який не носив багато років, задовольняючись тільки тим, що провадив справи з покупцями. А тепер дістав своє старе робоче убрання, надяг його і схилився перед піччю. Його сини та помічники стояли навкруг нього. Старомодним способом, який його син Алексій давно вже вивів у майстерні, взяв він лопатою рідкотечну масу розтопленого белуського піску з печі, затиснув її щипцями та сформував руками гарний круглий келих. Потім звелів погасити велику овальну піч, що так багато десятиліть зряду горіла не згасаючи. Він дивився, як вона гасла, і промовляв слова, які говорять, відзначаючи смертний випадок: «Слава тобі, Ягве, справедливий суддя». Потім зі своєю жінкою, своїми синами, помічниками, невільниками, своїми кіньми, ослами й усім своїм добром він рушив у Верхнє місто, до дому свого сина Алексія.

— Хто не уникає небезпеки, — сказав він, — той мусить загинути. Бо хто чекає занадто довго, від того відвертає Ягве свою руку. Якщо ти даси нам місце, тоді ми житимемо, доки підуть римляни, у твоєму домі.

Очі склодува Алексія втратили приречений стурбований вираз. Він за кілька років уперше мав свіжий вигляд, був дуже подібний до свого батька. Шанобливо відступив він три кроки назад, приклав руку до лоба, сказав, низько уклоняючись:

— Те, що вирішив мій батько, вирішив я. Мій мізерний дім щасливий, коли мій батько вступає в нього.

Через три дні після того римляни взяли зовнішній мур. Вони сплюндрували Нове місто, спустошили крамниці та майстерні дрібних кравців, ковалів, залізоробів, гончарів, фабрику склодува Нахума. Вони увесь квартал зрівняли зі землею, щоб насипати вали та поставити машини проти другого муру.

Склодув Нахум бен-Нахум гладив свою густу чотирикутну чорну бороду, в якій було тепер кілька сивих волосин, хитав головою і казав:

— Коли римляни підуть геть, ми побудуємо більшу піч.

Але як був він сам, тоді смутніли його гарні очі, увесь чоловік виглядав засмученим, стурбованим, дуже подібним до свого сина Алексія. «Ах і ох, — думав він. — Нахумова фабрика скла була найкраща в Ізраїлі сотню років. Доктори дозволили мені бороду, яку Ягве зробив такою довгою та гарною, носити коротшою, щоб вона не обсмалилася від розтопленої маси, доктор Ніттаї жив із Нахумової фабрики. А де тепер Нахумова фабрика? Можливо, макавеїсти мужні та богобоязливі. Але не може бути благословення Ягве на справі, при якій загинула Нахумова фабрика. Вони мусили провадити переговори. Мій син Алексій завжди це казав. Треба б провадити переговори й тепер. Але, на жаль, ніхто не сміє цього сказати вголос, бо його тоді потягнуть у форт Фазаїла.