Юдейська війна

Римляни перевертали своїми важкими плотами маленькі човники, і відбувалося цікаве полювання на тонучих. Солдати з цікавістю спостерігали борсання тих, хто зазнали катастрофи, вони йшли на заклад, чи той або інший із юдеїв визнає за краще піти на дно, чи датися, щоб вони його вбили. Й обмірковували, чи вбити його стрілою, чи почекати, поки він вчепиться за пліт, і тоді обрубати йому руки? Прекрасне озеро, славнозвісне своєю грою барв, було цього дня зафарбоване однією червоною барвою, його береги, славнозвісні своїми чудовими пахощами, багато тижнів зряду смерділи трупами, його гарна вода була зіпсована, але його риба стала жирною в наступні місяці і дуже до смаку була римлянам.

А юдеї навпаки, і цар Агріппа теж, цілі роки відмовлялися їсти рибу з Генісаретського озера. І пізніше співалася серед юдеїв пісня, яка починалася так: «Далеко зачервонілося від крові озеро біля Магдали, далеко вкрився трупом берег біля Магдали». Точний підрахунок виявив нарешті, що в цьому бою на озері загинуло 4200 юдеїв. Капітан Сульпіц заробив на цьому 4200 сестерціїв. Бо він пішов на заклад, що число мертвих буде більше за 4000. Якби воно спинилося на цій цифрі, тоді він мусив заплатити 4000 сестерціїв, а якби менше було, то ще стільки сестерціїв, скільки недоставало мертвих до 4000.

Через два дні Веспасіан скликав начальників свого війська на воєнну раду. Щодо більшості жителів міста можна було певно встановити, чи вони мирні, чи ні. Але що можна було сказати про багато полонених втікачів, які втікали звідусюди, з усієї Галилеї до добре укріпленого міста? Їх було 38 000. Виявити, наскільки кожен із них бунтівник, було дуже марудливою річчю. Просто випустити їх було неможливо. Тримати їх довго в полоні було трудно. З другого боку, вони без опору здалися на віру римлян, і повбивати їх без дальших розмов Веспасіан вважав за непорядне.

Панове з його воєнної ради після недовгого обміркування прийшли до одностайного переконання, що проти юдеїв усе дозволено, й якщо не можна сполучити порядність із корисністю, то треба віддати перевагу корисності перед порядністю. Веспасіан після деякого вагання приєднався до цього погляду. Двозначною, трудно зрозумілою грецькою мовою він сповістив полонених, що дає їм пощаду, але вони можуть виходити з міста однією тільки дорогою на Тиверію. Полонені охоче вірили в те, що їм хотілося, і рушили вказаною їм дорогою. Але римляни зайняли дорогу на Тиверію і не дозволяли нікому звертати з неї вбік. Коли 38 000 прибули до Тиверії, їх усіх зібрали на стадіоні. Напружено чекали вони, що скаже їм римський полководець. Скоро з’явився Веспасіан. Він звелів відокремити тих, що мали понад 55 років, а також хворих і калік. Багато протискалося до цих відокремлюваних, бо вони вірили, що їх відішлють додому підводами, а решта муситиме йти пішки. Це була їхня помилка. Веспасіан, коли вибір закінчили, звелів їх повбивати; ні на що інше застосувати їх не можна було. З решти він звелів вибрати 6000 найдужчих і з чемним листом послав їх цезареві в Грецію для роботи на коринфському каналі. Решту він звелів продати як невільників на користь армії. Кілька тисяч подарував цареві Агріппі.

Отже, від початку заколоту продані були, як невільники, вже 109 000 юдеїв, і ціна невільників почала помітно падати; у східних провінціях становила вона пересічно 2000 сестерціїв, а тепер упала до 1300 за одного.

Із мурів маленької, дуже укріпленої фортеці Йотапати Йосиф дивився, як 10-й леґіон теж підступив до неї. Вже виміряли військові геометри місце для табору. Йосиф знав їх, ці римські табори. Знав, що леґіони столітньою практикою навчилися на кожен день, де вони спинялися, розбивати такий табір. Знав, що через дві години після початку роботи вона буде закінчена. 1200 наметів на кожен леґіон, між ними вулиці, кругом вали, ворота та башти, — ціле добре укріплене місто.

Похмуро дивився Йосиф, як римляни помалу замкнули велике коло, як вони зайняли навкруг гори, завбачливо спустилися в яри та долини. Отже, щипці стиснулися.

Крім цієї Йотапати, в усій Галилеї в руках у юдеїв було ще тільки двоє укріплених місць: гора Табор і Гісхала, де командував Йоанн. Візьмуть римляни ці троє місць, тоді шлях на Єрусалим буде перед ними вільний. Ватажки вирішили тримати фортеці так довго, як тільки буде можливо, але в останній момент пробиватися самим до столиці; там була велика сила міліції, але мало ватажків та організаторів.

Йосиф, коли побачив, що тепер і 10-й леґіон стоїть перед фортецею, відчув своєрідну жорстоку радість. Генерал Веспасіан був не нервовий Цестій Галл, він мав при собі не один, а три леґіони, цілком повноцінні — п’ятий, десятий і п’ятнадцятий; важко Йосифові здобути хоч би один з трьох золотих орлів, які ці леґіони носять з собою. Але і його фортеця Йотапата має добрі мури та башти, а схили круг неї високі та відрадно круті, він має багато провіанту, його люди, передусім загони Сапіти, добре настроєні. Маршал Веспасіан мусить потужитися, доки зможе зруйнувати мури цієї фортеці та повитягати сувої тори з її синагог.