Юдейська війна

Це, власне, заборонено — стояти отак укупі з Йосифом і розмовляти, і коли про це почують в Єрусалимі, тоді макавеїсти його покарають. Йосиф теж чималою мірою винен у тому, що справи так обернулися. Він у Галилеї міг би багато чому запобігти. Але знову Йосиф дещо й добре зробив. Принаймні, він, Алексій, вважає це за велику заслугу, за перемогу розуму, що Йосиф не помер разом із іншими в Йотапаті, а перейшов, схиливши голову, до римлян. «Жива собака краща за мертвого лева», — процитував він.

— В Єрусалимі вони, звісно, думають інше, — гірко продовжував він, і розказав Йосифові, як сприйняв Єрусалим падіння фортеці Йотапати. Спочатку надійшло звідти повідомлення, що Йосиф загинув при тому. Усе місто взяло участь у бурхливому та грандіозному вшануванні пам’яті героя, що так неймовірно довго тримав фортецю. Докладно розповідав він, як у домі старого Маттіаса врочисто, в присутності первосвященика і членів Великої ради, перекидали ліжко, на якому спав Йосиф. Його власний батько, Нахум бен-Нахум, у розідраному одязі, в посипаною попелом головою, з доручення городян приніс старому Маттіасові у приписаному законом плетеному з вербових гілочок кошику сочевичну страву жалоби. Й увесь Єрусалим був при тому, коли старий Маттіас уперше говорив каддіш, поминальну молитву, додаючи ті три слова, які можна проказати тільки тоді, коли помирає хтось великий в Ізраїлі.

— А потім? — спитав Йосиф.

Алексій усміхнувся своєю фаталістичною усмішкою. А потім, розповідав він, коли дізналися, що Йосиф живий, тим дужчий, розуміється, був перелом в інший бік. Це Йосифів друг юності, доктор Амрам, запропонував оповістити його поза законом, і тільки деякі з членів Великої ради зважилися висловитися проти того, між ними, звісно, великий доктор Йоханан бен-Заккаї. Приміщення храму, коли із ступенів святилища проголошувалося прокляття проти Йосифа, були такі повні, як на свято Пасхи.

— Ви не турбуйтесь тим, — сказав Алексій Йосифові, широко та щиро усміхнувся, так що його білі, здорові й великі зуби показалися з його чотирикутної чорної бороди. — Хто визнав розум, мусить терпіти.

Він попрощався з Йосифом. Ставний, огрядний, з турботою на свіжого кольору обличчі, ішов він між ятками. Пізніше Йосиф бачив, як він спинився біля торговця меленим кварцем і ніжно гладив рукою тонкий порошок; він досить давно вже мусив обходитися без цього коштовного матеріалу для свого улюбленого мистецтва.

Йосиф часто думав про цю розмову, і почуття його ділилися. Ще в Єрусалимі він мав таку думку, що Алексій міркує ясніше, ніж його батько Нахум, але його, Йосифове, серце було з нерозумним Нахумом і проти розумного Алексія. Й от всі повстали проти нього, і тільки розумний Алексій — за нього. Його кайдани, до яких він, гадалося, звик, тиснули, терли. Пророк певно мав рацію, що жива собака краще, ніж мертвий лев. Але іноді йому хотілося, щоб він загинув у Йотапаті разом із усіма.

Марк Лісин Красс Муціан, генерал-губернатор Сирії, нервово вештався по просторих кімнатах свого палацу в Антіохії. Він був переконаний, що цього разу Веспасіан не знайде більше ніякої відмовки, щоб далі затягувати похід. Після того, як терор «Месників Ізраїлю» викоренив в Єрусалимі поміркованих, бунтівники плюндрували одні одних. В Єрусалимі буяла громадянська війна, вісті про це були ясні та певні. Було б безглуздям не скористатися цим. Тепер Веспасіан мусить нарешті рушити до міста, взяти його та закінчити війну. З палаючим напруженням чекав Муціан повідомлення про воєнну раду, що наприкінці зими мала встановити керівну лінію на весняну кампанію. Й от повідомлення лежить перед ним. Далеко більша частина воєнної ради, і навіть син Веспасіана, молодий генерал Тит, були тої думки, що треба негайно виступати проти Єрусалима. Експедитор, безсоромний, неповороткий кінсько-кізячний мужик, знайшов нову пролазку. Внутрішній розбрат між юдеями, запевняв він, незабаром доведе місто до такого стану, при якому його можна взяти з далеко меншими жертвами, ніж тепер. Іти зараз на Єрусалим — це марно лити кров добрих римських леґіонерів, яку можна заощадити. Він за те, щоб почекати, раніше окупувати не зайнятий досі південь. Він хитрий, цей Веспасіан. Такий скупий він, а на відмовки не скупіє. Він свого командування так скоро не зречеться.