Юдейська війна

— Ну, ну, ну. Не так швидко, молодий чоловіче.

Йосиф полегшено зітхнув. Чоловік не відвернувся, чоловік не звелів його вивести. Він виграв. Тихо, швидко, з великою упевненістю, настійливо Йосиф продовжував:

— Повірте мені, прошу. Тільки тому, що я вирішив вам це сказати, я не пробирався до Єрусалима, як ми планували, а до кінця тримався у Йотапаті.

— Безглуздя, — буркнув Веспасіан. — Ви ніколи не могли пробратися до Єрусалима.

— Я діставав листи з Єрусалима та відсилав листи, — обстоював Йосиф, — отже, я міг би сам пробратися.

Тит сказав від столу, усміхаючись:

— Ваші листи ми перехоплювали, докторе Йосиф.

Але тут рішуче втрутився полковник Паулін:

— В одному з перехоплених листів говорилося: я триматиму фортецю Йотапату сім разів по сім днів. Ми сміялися з того, але юдеї утримали фортецю сім тижнів.

Всі задумалися. Веспасіан оскалив зуби до Ценіс.

— Ну, Ценіс, — сказав він.

Власне, цей молодий хлопець із своїми трьома невинними був причиною, що якраз у вирішальний момент бог Марс із своїм дубовим пагоном не сильно осоромився. Маршал був освічений чоловік. Проте, чому він не міг, коли це не заважає його планам, вірити у віщування? Іноді помилялися в значенні цих віщувань, але, з другого боку, є цілком вірогідні оповідання про запаморочливу правдивість певних ясновидців. І щодо незримого бога Юдеї, який живе у своїй темній святині святинь в Єрусалимі: чому має він його відкидати, коли цей юдейський бог звелів повідомити його про речі, які так добре пасують до його власних планів? Він досі сам точно не знав, чи хоче він іти на Єрусалим, чи ні. Уряд натискав, щоб він іще влітку закінчив похід. Але це було б справжнє лихо не тільки для нього, а й для держави, якби ця східна армія, яка тепер так добре вимуштрувана, після занадто швидкої перемоги була розформована та потрапила в сумнівні руки. Власне, цей чолов’яга із своєю твердою Йотапатою добре прислужився йому, і бог, що говорить через нього, зовсім не поганий порадник.

А Йосиф розцвітав, як пересохле поле під дощем. Бог був милостивий; це ясно видно, що полководець йому вірить. А чому й ні? Цей, хто стоїть перед ним, був справді чоловік, про якого говорилося, що він вийде з Юдеї, щоб направити світ. Хіба не сказано в Письмі: «Ліван потрапить у могутню руку?» Адир, гебрейське слово для могутнього, хіба воно не означає точно те саме, що цезар, імператор? Хіба є краще, відповідніше слово для цього широкого, хитрого, виразного чоловіка? Він низько схилив голову перед цим чоловіком, держачи руку на лобі. Слово про месію і старе темне слово, яке Ягве дав Ізраїлеві, щоб розгрішити його, було одне, і цей римлянин прийшов, аби його здійснити. Як оливки віддають свою олію тільки тоді, коли їх давлять, так і Ізраїль віддає своє найкраще тільки, коли він пригноблений, і той, хто давить і гнобить, зветься Веспасіан. Так, Йосиф знайшов останній вирішальний аргумент. Глибоке почуття безпеки зійшло на нього, він відчував у собі силу встояти зі своїм тлумаченням проти найспритнішого доктора храмової вищої школи. Печера в Йотапаті сповнена була корчами й ганьбою, але як людський плід виходить із крові та нечистот, так і з неї вийшов добрий плід. Він аж до кожної пори своєї шкіри був сповнений упевненості.

Але Ценіс незадоволено дивилася на полоненого.

— Це тільки страх перед хрестом, — пробурчала вона, — говорить у цій людині. Я б послала Його до Риму або Коринфа. Його повинен судити цезар.

— Не посилайте мене до Риму, — настійливо просив Йосиф. — Це ви маєте вирішити мою долю і долю всіх нас.

Він був спустошений виснаженням, але це було щасливе виснаження, він не мав більше страху. Так, у душі він відчував уже вищість над римлянином. Він стояв перед римлянином, він говорив свої сміливі облесні слова, він схилявся перед ним, але вже мав відчуття, що він веде другого. Римлянин був несвідомим бичем у Божій руці: він, Йосиф, був свідомим і покірним інструментом Ягве. Те, що він відчув, коли вперше стояв у Капітолії над Римом, дивним способом здійснювалося. Він причетний до долі Риму. Веспасіан є чоловік, якого обрав Бог, але він, Йосиф, був чоловік, щоб керувати ним по Божій волі.

Маршал сказав, і в його рипучому голосі була тиха погроза:

— Юдейчику, вважай. Добре стенографуй, Тите, мій сину. Може, ми колись матимемо охоту упіймати цього пана на слові. Можете ви мені сказати також, — повернувся він до Йосифа, — коли настане моє месіанське возвеличення?

— Цього я не знаю, — відповів Йосиф. І раптом несподівано бурхливо: — Тримайте мене доти в кайданах. Звеліть мене стратити, коли це довго для вас триватиме. Але це триватиме недовго. Я був добрим слугою «Месників Ізраїлю», доки вірив, що Бог в Єрусалимі, а ці люди — його довірені. Я буду вам добрим слугою, консуле Веспасіан, бо знаю тепер, що Бог в Італії і ви — його довірений.

Веспасіан сказав: