Кар'єра лиходія

Однак після двох ночей у поїзді зосередитися було важко. За п’ять хвилин Страйк перевірив мобільний, але Робін не відповіла, тож він вирішив зробити собі ще чаю. Підносячи горнятко до губ, Страйк відчув легкий запах канабісу, який передався йому, коли на прощання тиснув руку Шпенику.

Шпеник народився у Кеннінг-Тауні, але мав кузенів у Вайтчапелі, і двадцять років тому ці кузени влаштували ворожнечу з іншою бандою. Шпеник дуже хотів допомогти рідні й у результаті опинився сам-один у стічній канаві в кінці Фулбурн-стріт, спливаючи кров’ю з порізу на губах, який спотворив його обличчя на решту життя. Саме там його знайшла Леда Страйк, яка серед ночі ходила по папір для самокруток.

Леда не могла пройти повз хлопчика одного віку з її сином, що спливає кров’ю на вулиці. Байдуже, що у хлопчика в руці закривавлений ніж, що він кричить нерозбірливі погрози і явно перебуває під наркотою. Шпеник виявив, що йому витирають обличчя і розмовляють так, як говорила тільки мама, яка померла, коли Шпеник мав вісім років. Коли він рішуче відмовився дати незнайомій жінці викликати «швидку», бо боявся поліції (Шпеник щойно штрикнув у стегно свого нападника), Леда обрала курс, який видався їй єдино можливим: привела його до сквоту й особисто за ним доглядала. Покраявши пластир і так-сяк наліпивши на поріз таку собі подобу шва, Леда приготувала хлопцю якесь місиво з цигаркового попелу і звеліла здивованому сину знайти матрац, щоб Шпенику було де спати.

Леда поводилася зі Шпеником, як з блудним небожем, і у відповідь він обожнював її так, як здатен тільки зломлений хлопчик, що чіпляється за спогади про материнську любов. Вилікувавшись, він скористався щирим запрошенням Леди заходити, як буде настрій. Шпеник розмовляв з Ледою так, як не міг поговорити більше з жодною людиною, і був, напевно, єдиним, хто не бачив у ній жодних вад. Повага, яку він відчував до Страйкової матері, поширилася і на самого Страйка. Двоє хлопчиків, в усьому іншому максимально несхожі між собою, ще міцніше поєдналися у мовчазній ненависті до Віттакера, який шалено ревнував Леду до цього нового елемента в її житті, але остерігався ставитися до Шпеника так зверхньо, як до Страйка. Страйк був певний, що Віттакер роздивився у Шпенику той самий дефект, на який страждав сам: відсутність нормальних кордонів. Віттакер правильно виснував, що пасинок-підліток, може, і зичить йому смерті, але кориться небажанню засмучувати мати, поважає закон і не хоче завдати невиправної шкоди власному майбутньому. Одначе Шпеник таких обмежень не знав, і в довгі періоди, коли той жив з неблагополучною родиною, Віттакеру доводилося стримувати чимдалі помітніший потяг до насильства.

Власне, тільки регулярні появи Шпеника у сквоті дали Страйку впевненість, що можна спокійно їхати до університету. Прощаючись зі Шпеником, він не міг знайти слів для свого найбільшого страху, але той зрозумів.

— Не переймайся, друже Куше. Не переймайся.

Однак постійно бути у сквоті він не міг. У день, коли померла Леда, Шпеник поїхав у одне зі своїх регулярних відряджень у справі торгівлі наркотиками. Страйк знав, що ніколи не забуде Шпеникового горя, провини, нестримних сліз під час їхньої наступної зустрічі. Поки Шпеник домовлявся про вигідну ціну на кіло найкращого болівійського кокаїну в Кентиш-Тауні, Леда Страйк повільно остигала на брудному матраці. Розтин показав, що вона перестала дихати за повні шість годин до того, як інші жителі сквоту вирішили її «розбудити».

Як і Страйк, Шпеник був від самого початку упевнений, що її вбив Віттакер. Горе його було буйним, а бажання негайно помститися несамовитим, і Віттакеру варто було порадіти, що його взяли під варту раніше, ніж Шпеник до нього дістався. Коли Шпенику необачно дозволили давати свідчення про жінку й мати, яка в житті не торкалася героїну, він загорлав:

— Це той гад зробив!

Після цього Шпеник поліз за бар’єр хапати Віттакера, і його безцеремонно викинули з суду.

Свідомо відкинувши спогади про давно поховане минуле (яке після ексгумації не стало тхнути краще), Страйк відпив гарячого чаю і знову перевірив мобільний. Від Робін і досі нічого не було.

19

Workshop of the Telescopes (Телескопна майстерня)

Тільки глянувши вранці на Секретарку, чоловік одразу зрозумів, що вона не при тямі, не в формі. Гляньте-но: он сидить під вікном у «Гарріку», великому студентському ресторані, де харчуються учні Лондонської школи економіки. Секретарка сьогодні була негарна. Опухла, бліда, з червоними очима. Можна було сісти просто поруч, а тупа сука, либонь, і не помітить. Зосереджена на срібнокосій хвойді, яка працювала на ноутбуці за сусіднім столиком, на чоловіків Секретарка не зважала. От і добре. Дуже скоро вже на нього вона зважить. Він стане останнім видовищем у її житті.