Кар'єра лиходія

у пригоді. Ось,— вона тицьнула стосик Страйку, а той радо узяв.— Беріть собі, хай у вас будуть. Ґейтсгед. Отуди він поїхав.

Пізніше, коли вона пішла — знову плачучи й дякуючи, Страйк сплатив за рахунком і пішов до крамниці Міллерів з Мелроуза, родинної м’ясної крамниці, яку помітив під час прогулянки містом. Тут він купив собі пирогів з олениною, підозрюючи, що це найсмачніша пожива, яку вдасться добути до поїзда в Лондон.

Повернувшись до стоянки короткою вулицею, де квітли золоті троянди, Страйк знову згадав про татуювання на дужому ручиську.

Колись — багато років тому — приналежність до цього чарівного містечка з його фермами та краєвидом на потрійний пік Ейлдон-Гіллу щось означала для Донні Лейнга. Але він був не прямолінійний землероб, не командний гравець: нічим не корисний для містечка, де пишалися дисциплінованістю й чесними звитягами. Мелроуз не стерпів чоловіка, який палив комори, душив котів і псував поля для регбі, тож Лейнг пішов шукати щастя в організації, де чимало чоловіків отримали спасіння чи неминучу розплату: у британській армії. Коли це закінчилося строком у в’язниці, а потім і в’язниця його виплюнула, Лейнг намагався повернутися додому, але тут ніхто його не хотів.

Чи знайшов Дональд Лейнг тепліший прийом у Ґейтсгеді? Чи поїхав звідси до Корбі? Чи,— думав Страйк, складаючись удвічі, щоб вміститися в «міні» Гардакра,— то були тільки проміжні зупинки на шляху до Лондона й Страйка?

17

The Girl That Love Made Blind (Дівчина, засліплена коханням)

Ранок вівторка. Ота спить — сказала, що мала довгу й важку ніч. Ніби йому не байдуже — але довелося вдавати, що не байдуже. Чоловік умовив Оту іти спати, а коли вона задихала глибоко й рівно, якийсь час сидів і дивився на неї, уявляючи, як потроху видушує з неї життя, як Ота розплющує очі, задихається, як лице їй стає фіолетовим...

Упевнившись, що вона спить міцно, чоловік тихо вийшов зі спальні, надягнув куртку і вислизнув у ранній ранок, вирушивши на пошуки Секретарки. То була перша за кілька днів можливість постежити за нею, але ловити її на станції метро вже запізно. Тепер можна хіба чатувати на початку Денмарк-стріт.

Чоловік помітив її здалеку: важко проґавити ті яскраві рудувато-біляві кучері. Либонь, любить марнославна сука вирізнятися, бо інакше обрізала б їх чи пофарбувала. Всі вони прагнуть уваги, це відомий факт: усі.

Секретарка підійшла ближче, і непомильне чуття на чужий настрій повідомило чоловікові: щось змінилося. Вона дивилася в землю; плечі похилені, й ніби й не помічає інших працівників, що юрмляться навколо з сумками, кавою й телефонами.

Чоловік рушив назустріч і пройшов так близько до неї, що міг би відчути її парфуми, якби вулиця не повнилася людьми, вихлопом машин і курявою. Секретарка не звернула на нього уваги — ніби він був дорожнім конусом. Чоловіка це трохи розсердило, хоч він і хотів лишитися непоміченим. Він її вирізнив з-поміж інших, а вона така байдужа!

З іншого боку, чоловік дізнався дещо цікаве: вона кілька годин плакала. Він знав, який жінки після цього мають вигляд: бачив це багато разів. Опухлі, червоні, пика набрякла, з очей ллє, скавчать: усі вони так роблять. Люблять корчити з себе жертви. Доводиться вбивати, щоб уже стулили пельку.

Чоловік розвернувся і рушив слідом за Секретаркою в бік Денмарк-стріт. Коли жінка в такому стані, то розм’якає — такого не досягнути страхом чи стресом. Вона забуває робити те, що ці суки всі роблять, щоб тримати на відстані таких, як він; не ховають у кулаках ключі, не хапаються за телефони, не кладуть у кишені сирени, не ходять з подружками. Стають липучі, вдячні за добре слово, за уважність. Саме так чоловік приручив Оту.

Він пришвидшив кроки, коли Секретарка звернула на Денмарк-стріт, яку преса нарешті облишила, за вісім днів так нічого і не впіймавши. Вона відчинила чорні двері офісу і зайшла всередину.

Вийде знову чи весь день буде там зі Страйком? Чоловік дуже сподівався, що вони злягаються. Напевно, що злягаються. Повсякчас наодинці в тому офісі — та точно.

Чоловік сховався в одвірку і витягнув телефон, усе поглядаючи на другий поверх будинку номер двадцять чотири.

18

I’ve been stripped, the insulation’s gone.

Blue Oyster Cult, “Lips in the Hills”[14]

Уперше до Страйкового офісу Робін увійшла на ранок після своїх заручин. Відмикаючи сьогодні скляні двері, вона пригадала, як мінився сапфір на заручній каблучці. Невдовзі по тому з офісу вибіг Страйк і мало не скинув її з металевих сходів, де можна було розбитися на смерть.

Каблучки на її пальці більше не було. Місце, яке та стільки місяців обіймала, здавалося гіперчутливим, ніби каблучка лишила опік. Робін мала в руках дорожню сумку, де лежала зміна одягу п туалетне приладдя.

«Не можна тут плакати. Не смій плакати».