Кар'єра лиходія

— Поки я за містом, то хочу, щоб ти лишалася вдома. К бісу Вторака, сам буде винний, якщо Платина закрутить з іншим клієнтом. Проживемо і без його грошей.

— Тоді в нас лишиться всього один клієнт,— нагадала Робін.

— Маю підозру, що коли не зловимо психа, клієнтів узагалі не буде,— відповів Страйк.— Люди до нас і близько не підійдуть.

— Чим саме ти поїдеш до Барроу? — спитала Робін.

На думку їй спав план. Вона ніби заздалегідь передбачила таку можливість!

— Поїздом,— сказав Страйк.— Сама знаєш, машину я зараз орендувати не можу.

— А може,— переможно запропонувала Робін,— я тебе повезу в моєму новому... ну, він старезний, але їздить нормально... в моєму «лендровері»?

— Відколи це в тебе є «лендровер»?

— Від неділі. Це машина моїх батьків.

— А,— озвався Страйк.— Ну, ідея чудова...

— Але?

— Ні, це було б дуже до речі...

— Але? — повторила Робін, яка бачила, що Страйк має якісь перестороги.

— Я не знаю, чи довго там пробуду.

— Це не має значення. Ти мені щойно сказав, що все одно я гнитиму вдома.

Страйк завагався. Наскільки сильно її прагнення відвезти його продиктоване бажанням завдати болю Метью? Він чудово уявляв, як бухгалтер сприйме поїздку на північ на невизначений термін — де вони будуть самі вдвох, ще й ночуватимуть. Чисті професійні стосунки виключають використання одне одного для того, щоб партнери ревнували.

— Ой чорт,— раптом вигукнув Страйк і потягнувся у кишеню по мобільний.

— Що сталося? — стривожилася Робін.

— Щойно згадав — я ж учора мав зустрітися з Елін. Чорт. Зовсім забув. Зажди тут.

Страйк вийшов надвір, лишивши Робін з її сніданком. Чому, здивувалася вона, спостерігаючи, як кремезна Страйкова постать рухається туди-сюди за широким вікном з притисненим до вуха телефоном, Елін не подзвонила і не написала, щоб спитати, де Страйк? І тут уже недалеко було до питання — поставленого

вперше, хай там що підозрював Страйк,— про те, що скаже Метью, коли Робін повернеться додому лише по «лендровер», а тоді зникне з речами на кілька днів у сумці.

«Він не має права нарікати,— подумала вона, сміливо виявляючи непокору.— Це тепер узагалі не його справа».

Одначе думка про те, щоб побачити Метью, хай ненадовго, бентежила.

Страйк повернувся з закоченими очима.

— Отримав на горіхи,— коротко мовив він.— Натомість зустрінуся з нею сьогодні.

Робін не знала, чому в неї так погіршився настрій від цього Страйкового оголошення. Мабуть, просто втомилася. Випробування й емоційні потрясіння останніх тридцяти шістьох годин не виправиш сніданком у пабі. Жінки за сусіднім столом аж вищали від сміху, коли з іншого пакунку з’явилася пара пухнастих кайданків.

«Це не день народження,— зрозуміла Робін.— Вона виходить заміж».

— Ну що, я тебе везу чи ні? — спитала вона коротко.

— Везеш,— відповів Страйк, який наче почав ставитися до цієї ідеї прихильніше (а може, просто зрадів, що ввечері побачиться з Елін).— Знаєш що, це буде чудово. Дякую.

23

Moments of pleasure, in a world of pain.

Blue Oyster Cult, “Make Rock Not War”[18]

Наступного ранку верхівки дерев у Реджентс-Парку оповивав густий і м’який, мов павутиння, туман. Страйк швидко вимкнув будильник, щоб не прокинулася Елін, і став біля вікна, тримаючи рівновагу на єдиній нозі й запнувши по собі занавіску, щоб не проникало світло. Хвилину він дивився на примарний парк, зачарований грою світанкового сонця на кронах, що підносилися з туманного моря. Можна знайти красу в усьому — варто лише придивитися,— але за щоденною боротьбою забуваєш, що існує така цілковито безкоштовна розкіш. Подібні спогади Страйк мав змалечку — надто з тих періодів, коли жив у Корнволлі: осяйне вранішнє море, синє, мов крильця метелика; таємничий світ смарагду й тіні на стежці Гуннера в парку Трейба-Гарденз; далекі білі вітрила, що морськими птахами колишуться на свинцево-сірих хвилях.

За його спиною зітхнула і заворушилася в темному ліжку Елін. Страйк тихенько вийшов з-за занавіски, взяв притулений до стіни

протез і сів на крісло, щоб його прикріпити. Тоді якнайтихіше пішов до ванної кімнати з одягом у руках.

Вчора вони вперше посварилися: важлива віха у стосунках. Повна відсутність реакції на його неприхід на побачення у вівторок мала б стати попередженням, але Страйк надто переймався через Робін і розчленоване тіло і якось не подумав про це. Так, Елін розмовляла з ним прохолодно, коли Страйк подзвонив і вибачився, але легко погодилася на нове побачення, і цей факт геть не підготував Страйка до холодного прийому, який він отримав, коли за добу прийшов до неї. Після вечері під акомпанемент болісно-фальшивої розмови Страйк сказав, що може піти і лишити Елін спокійно гніватися на самоті. Вона розсердилася, коли він потягнувся по куртку, але то був слабкий спалах вологого сірника; далі Елін почала слізну і якусь вибачливу тираду, з якої Страйк дізнався, що, по-перше, Елін ходить на терапію; по-друге — психотерапевт виявила у неї схильність до пасивної агресії; по-третє — її глибоко образило те, що у вівторок Страйк не прийшов на побачення, і Елін сама-одна випила цілу пляшку вина перед телевізором.