Кар'єра лиходія

Про звинувачення з боку Британі не йшлося. Голлі грала роль занепокоєної родички, відданої сестри, і хай це було лише напоказ, Робін мала достатньо досвіду, щоб знати: у найочевидніший брехні завжди ховаються кавалки правди.

Чи знає Голлі, що брата звинувачували у знущанні над дитиною? Це сталося в Німеччині, обвинувачень так і не висунули. Та якщо Брокбенка відпровадили на пенсію справді з ушкодженим мозком, чи стало б йому хитрості не розповідати про причину свого безславного вигнання з лав армії? Якби він був невинуватий і не при глузді, хіба б не розповідав він — можливо, постійно — про несправедливість, через яку зазнав стільки бід?

Робін купила для Голлі третю пінту і вправно звернула розмову на питання про те, у якому стані був Ноель, коли його відправили у відставку по інвалідності.

— Сам не свій. Напади. Корчі. Силу-силенну ліків ковтав. Я щойно вітчима доглядала — після інсульту,— а тут мені Ноель повернувся додому, з конвульсіями цими, з отим...

Кінець речення Голлі потопила у пиві.

— Це важко,— погодилася Робін, яка тепер робила нотатки в записнику.— Були якісь порушення поведінки? Рідні часто кажуть, що це найбільша біда.

— Так,— кивнула Голлі.— Норов у Ноеля не покращився під того, що йому мізки з казанка вибили. Двічі розносив нам хату. Зоужди на нас зривався. А той тепер знаменитість,— похмуро додала Голлі.

— Прошу? — здивувалася Робін.

— Та той урваш, що мізки йому вибив!

— Урваш...

— Бісів Кемерон Страйк!

— А, цей,— кивнула Робін.— Гадаю, я чула про нього.

— Ой так! В біса приватний детектив тепер, у всіх газетах пишуть! Клятий військовий поліцай він був, коли вибив Ноелю памороки... на всеньке життя його скалічив!..

Якийсь час Голлі просторікувала на цю тему. Робін записувала, а сама чекала, коли Голлі перейде до причин, які привернули до її брата увагу військової поліції, але Голлі чи то не знала, чи рішуче налаштувалася не казати про це. Певність була лише в тому, що своєю епілепсією Ноель Брокбенк завдячує винятково діям Страйка.

Після року справжнього чистилища, протягом якого Ноель мав свою близнючку і її оселю за зручний варіант для випускання своїх страждань і гніву, він поїхав до Манчестера, де давній друг, теж з Барроу, знайшов йому роботу викидайлом.

— Він був у стані працювати? — спитала Робін, бо Голлі описала чоловіка, який геть не має контролю над собою і не здатен стримати спалахи гніву.

— Ну, на той момент він уже був нівроку собі, коли не пив і вчасно вживав ліки. Я була рада його здихатися. Суцільні

збитки були мені з нього,— додала Голлі, раптом згадавши, що постраждалим від травмованих родичів теж належить чимала компенсація.— У мене почалися напади паніки. Я до лікаря ходила. Воно все є в архівах.

Повний перелік наслідків поганої поведінки Брокбенка для життя Голлі забрав ще десять хвилин. Робін серйозно і співчутливо кивала, час до часу вставляючи фрази на взір «Так, я про таке чула від інших родичів» і «О так, це потягне на добру суму». Робін запропонувала тепер уже дуже говіркій Голлі купити четверту пінту.

— Та я вас сама пригощу,— відповіла та, ніби зібравшись зіп’ятися на ноги.

— Ні-ні, це все входить у витрати,— похитала головою Робін. Поки наливали нову пінту «Макеванзу», Робін зазирнула в мобільний. Було нове повідомлення від Метью (Робін його не відкривала) і ще від Страйка — це вона відкрила.

Все в нормі?

«Так»,— написала Робін у відповідь.

— Отже, ваш брат у Манчестері? — спитала вона у Голлі, повернувшись за стіл.

— Ні,— відповіла Голлі, зробивши великий ковток «Макеванзу».— Його вигнали з роботи.

— О, правда? — спитала Робін, тримаючи напоготові олівець.— Якщо це сталося через стан його здоров’я, то ми можемо допомогти, це ж незаконне звільнення...

— То не тому,— відповіла Голлі.

Щось дивне проступило на її зібраному, кислому обличчі: проблиск сонця між грозовими хмарами, якась сила, що рветься на волю.

— Він повернувся сюди,— провадила Голлі,— і все почалося наново.

Знову повість про насильство, ірраціональний гнів, потрощені меблі. В кінці цієї історії Брокбенк знайшов нову роботу (у двох словах — десь «в охороні») і поїхав до Маркет-Гарборо.

— А тоді знов повернувся,— сказала Голлі. У Робін пришвидшився пульс.

— Тобто він тут, у Барроу? — спитала вона.

— Ні,— відповіла Голлі. Вона була вже п’яна і нездатна триматися напряму, в якому мала б провадити розмову.— Приїхав сюди на кілька тижнів, але цим разом я вже сказала — зась, як повернешся, то здам у поліцію. І тоді вже його слід похолов. Так, треба посцяти,— заявила Голлі,— і цигарку. Ви палите?

Робін похитала головою. Голлі звелася на не надто тверді ноги і рушила до вбиральні, а Робін дістала мобільний і написала повідомлення Страйкові.

Каже, що він не в Барроу, не з рідними. П’яна. Досі працюю з нею. Збирається вийти покурити, заляж.