Карта днів

Я був прикутий до ліжка, але майже не спав, бо мій мозок безперервно свердлили спогади про мої невдачі, а також невпевненість у собі та почуття провини. (Якби ж я тільки був послухав Ейча. Якби ж я тільки був скасував місію, коли він мене просив.) Мене переслідували думки про те, що сказав Ліо про мого діда. Не те щоб я думав, що це могло бути правдою — звісно ж, його підставили витвори, і це було єдине пояснення, яке мало хоч якийсь сенс, — але сам лише простий факт, що хтось міг сфабрикувати таку брехню про нього, змушував мене почуватися дуже незатишно. Я напевне зробив би правильно, якби зміг якось змусити Ейча поговорити зі мною ще раз. Але найбільше мене переслідувало почуття провини перед Нур. Якби ми з нею взагалі ніколи не зустрічалися, вона була б у більшій безпеці, ніж тепер. Так, на неї полювали б, але принаймні вона була б вільна.

Вранці мене прийшли провідати друзі. Емма, Мілард, Бронвін. А також Єнох, котрий розповів, як він вийшов був із химерного трансу Френкі та побачив, що він одягнутий у ляльковий одяг, який він одразу ж із себе зірвав, перш ніж утекти.

— Ми думаємо, що він отямився, коли я схопила Френкі, — сказала Емма. — Коли вона відпустила нас тоді, то це, напевне, зруйнувало і її вплив на Єноха.

— Вона доволі сильна, щоб впливати на людей на такій віддалі, — розміркував Мілард. — Мені доведеться вставити її до своєї нової книги «Хто є хто в Дивній Америці».

— А я теж можу керувати людьми на віддалі, — похвалився Єнох. — За умови, що вони мертві.

— Жах. Ви з нею склали б гарну парочку, — зауважив я.

Єнох нахилився над моїм ліжком і дав щигля по синцю на моїй руці. Я скрикнув.

Далі вони сказали, що пані Сапсан іще не розмовляла з ними — не зробила навіть зауваження. Звідтоді, як ми повернулися, вона майже ні слова не сказала нікому з нас, а лиш попередила, щоб не покидали Акр.

— Вона й досі дуже сердита, — сказала Емма. — Я ніколи не бачила її такою.

— Я також, — додала Бронвін. — Навіть коли мій брат утопив кернгольмський пором, де ми були на борту.

— А що, як нас виженуть із дивних? — запитала Емма.

— Нас не можуть вигнати з дивних, — відповів Єнох. — Хіба ні?

— Все це була така невдала ідея, — дуже нещасним голосочком проказала Бронвін.

— Ми відмінно справлялися, поки тебе не підстрелили тим сонним дротиком, чи що воно там було, — зауважив Єнох.

— То це моя вина?

— Ми ніколи б не застрягли у петельний пастці Френкі, якби нам не довелося йти шукати лікарню!

— Це нічия вина, — заперечив я. — Нам просто трохи не пощастило.

— Якби не це, то обов’язково щось інше трапилось би, — сказала Емма. — Я взагалі вражена, що ми змогли зайти так далеко, зважаючи на широчінь нашої тупості. Ми були дурнями, якщо думали, що зможемо провести місію в Америці майже без підготовки і тренування. — Вона кинула на мене короткий погляд і відразу ж відвернулася. — Ейб Портман був лише один.

Це був дешевий випад, але він мене вжалив. Перемагаючи біль, я сів у ліжку.

— Його партнер думав, що ми готові. Він довірив нам місію.

— І я б дуже хотіла знати чому, — почувся голос від порога.

Ми озирнулися та побачили пані Сапсан, яка стояла, притулившись до одвірка, і тримала в руці незапалену люльку. Як довго вона там стояла?

Усі напружилися, готуючись сповна отримати на горіхи. Пані Сапсан увійшла, оглянула кімнату та всю обстановку.

— Я гадаю, що ви, діти, навіть не уявляєте, скільки проблем створили.

Вона зупинилася посеред кімнати.

— Напевне, ви дуже переживали, — обізвався Мілард.

Вона раптом повернула в його бік голову та прищулила очі. Стало ясно, що нам іще не дозволено було говорити.

— Переживала, так, але не тільки через вас, шановні, — її голос лунав із невластивою для неї холодністю. — Ось уже кілька місяців, розпочавши це ще до того, як минула загроза від порожняків, ми намагаємось укласти мир між американськими кланами. Ви ж своїми діями ледь не знищили повністю всі наші намагання.

— Ми ж не знали, — тихо промовив я. — Ви та пані Зозуля сказали були, що імбрини зайняті Реконструкцією.

— Це була цілком таємна справа, — відказала вона. — Мені і на думку не могло спасти, що я повинна буду застерігати своїх підопічних проти самостійної вилазки на небезпечну та малодосліджену територію — не тільки без дозволу, а навіть не попередивши мене… заради проведення якоїсь погано продуманої рятувальної операції, на яку вас відправить якесь невідоме та геть не варте довіри джерело… — тон її голосу став пронизливим; вона на якусь мить замовкла та потерла очі кісточками пальців. — Перепрошую. Я не спала кілька днів.

Потім із кишені своєї сукні вона дістала сірника, підняла ногу, чиркнула ним по підошві і, коли він загорівся, запалила люльку. Зробивши кілька задумливих затяжок, вона продовжила: