Казки народів світу

І той чоловік повів чаклуна за місто й здаля показав житло Фатіми (а та побожна Фатіма жила в печері на вершині гори). Магрібинець подякував йому за ласку й повернувся до заїзду.

Наступного дня він знову вийшов на вулицю. А саме цього дня Фатіма завітала в місто.

Магрібинець, бродячи вулицями та майданами, побачив, що люди стоять юрбами, і спитав, чого вони зійшлися. Йому відповіли, що це товпляться ті, хто хоче побачити благочесну Фатіму.

І він теж приєднався до одного з гуртів.

Побачивши Фатіму, чаклун став ходити за нею назирці.

Настав вечір, Фатіма подалася за місто, до своєї печери, а магрібинець крався слідом за нею.

Вночі, коли Фатіма спала, він зайшов у печеру, схопив стару за горло й витяг кинджал. Фатіма прокинулась і, побачивши магрібинця з кинджалом у руці, мало не зомліла від жаху.

— Якщо ти заговориш або закричиш,— мовив чаклун,— я тебе вб’ю! Вставай і роби те, що я скажу! Послухаєшся мене — будеш жива та ціла.

Фатіма підвелася.

— Дай мені свою одежу і візьми мою,— сказав чаклун.

Фатіма віддала йому свою одежину, хустку й покривало, і магрібинець сказав:

— А тепер намасти мені чимось обличчя! Хай воно стане такого самого кольору, як у тебе.

Фатіма принесла з кутка печери глечик, в якому було трохи оливи, натерла нею обличчя чаклуна, і воно стало такого ж темного кольору, як і в неї. Потім вона вдягла чаклуна в свою одежину й дала йому свій костур, на шию повісила чотки й навчила, як поводитись на вулицях міста. Тоді дала дзеркало й мовила:

— Поглянь на своє обличчя! І не розбереш, де ти, а де я.

Чаклун глянув на себе в дзеркало. Його не можна було впізнати!

І тут лихий підступник витяг а піхов кинджал і вбив Фатіму. Закопав її, діждався, поки зійде сонце, і пішов у місто. Люди підходили до нього, просили благословення, дякували. Ніхто не підозрював, що це не Фатіма, а перевдягнений чаклун.

А все це відбувалося під вікнами палацу царівни Бадр аль-Будур. Почувши гомін, вона спитала невільниць, що трапилось, і ті відповіли:

— О володарко, це побожна Фатіма прийшла в місто, і люди товпляться навколо неї, прохаючи, щоб вона благословила їх.

Тоді царівна мовила до однієї з невільниць:

— Хай воротар приведе Фатіму сюди. Я багато чула про чудеса, які вона вміє творити, і хочу її бачити.

І воротар привів лихого чаклуна, вбраного в одежу Фатіми, і коли чаклун постав перед царівною Бадр аль-Будур, він удався до чарів, щоб його ніхто не впізнав.

Царівна шанобливо його зустріла й сказала:

— Побожна Фатімо, я хочу, щоб ти погостювала в мене і навчила мене своїх чеснот.

Магрібинець саме цього й хотів — погостювати в царівни. Він дуже зрадів і відповів:

— О володарко, я вбога жінка, і оселя моя — печера на вершині гори. Не годиться мені жити в царському палаці!

— О Фатімо, не відмовляй мені,— благально мовила царівна Будур.— Я дам тобі кімнату, і ти будеш там молитися.

— Я не можу тобі відмовити, володарко,-відповів чаклун.— Але я не буду а вами ні їсти, ні пити, а буду їсти, пити й молитися в тій кімнаті, в якій ти мене поселиш...

Він сказав так тому, що злякався. Адже якщо він їстиме разом з царівною та Аладдіном, йому доведеться відкинути покривало, отже, його буде викрито.

— Ми погодимось з усім, чого ти забажаєш! — сказала царівна Будур.— Ходімо, я покажу тобі палац.

І вона піднялася разом з магрібинцем у свої покої й показала йому кімнату із смарагдовими гратками на вікнах.

— Чи подобається тобі мій палац, пані Фатімо? — спитала царівна.

І магрібинець відповів:

— Іншого такого немає в світі! В такому палаці тільки й жити щасливим життям. Але в ньому бракує однієї речі.

— Якої, Фатімо? — спитала царівна Будур.

— Яйця птаха рухх,— відповів чаклун.— Рухх — це величезний птах, який може схопити в пазурі й підняти в повітря цілого верблюда. Живе він на горі Каф. Майстер, який збудував такий палац, міг би добути яйце рухха.

Царівна Бадр аль-Будур звеліла приготувати магрібинцеві кімнату, в якій би він молився, і клятий чаклун замкнувся там.

Коли настав вечір, до палацу повернувся Аладдін і зайшов до царівни. Він привітав її, поцілував і, побачивши, що вона стурбована, спитав:

— Чи все в тебе гаразд, кохана? Ти наче чимось заклопотана.

— Я гадала, що в моєму палаці все є. Аж ні: в ньому бракує яйця птаха рухх,— відповіла царівна Будур.

— І ти цим журишся? — вигукнув Аладдін.— О кохана, я негайно добуду тобі це яйце!

Аладдін пішов до своєї кімнати, потер лампу, і перед ним з’явився джин.

— Наказуй, мій володарю! — мовив він.

— Я хочу, щоб ти приніс яйце рухха,— звелів Аладдін.— Я повішу його у покоях моєї дружини.

І коли джин почув ці слова, він розгнівався й закричав: