Казки народів світу

— О суддя! — сказав бідний брат.— Вислухай нас і розсуди. Ми — брати. Жили бідно і все ділили порівну. Разом поставили будинок, купили осла в складку. Тепер мій брат розбагатів. Він поставив собі новий будинок — пишний-препишний. У нього тепер величезні отари худоби. І от він хоче зруйнувати наш старий будинок і забрати свою половину, зарізати осла і також забрати половину. Я просив його залишити мені будинок і осла, але він на це не пристає. Я пропонував йому гроші за півбудинку й півосла. Але він і на це не згоден. Тому-то ми й прийшли до тебе, щоб ти розсудив нас.

Вислухав суддя бідного брата і звернувся до багатого:

— А що ти скажеш?

Багатий брат сказав таке:

— Справедливий суддя! Хіба не може всяк робити зі своїм добром усе, що хоче? Я ж не прошу, аби брат віддав мені те, що належить йому. А він зазіхає на те, що належить мені.

Суддя сказав бідному братові:

— Навіщо ти заважаєш брату робити зі своїм добром все, що він хоче? Хай зламає будинок, заріже осла і візьме свою частку того й того.

Пішли брати від судді. Бідний — сумний та невеселий, а багатий — радісний та щасливий.

Бідний брат сказав:

— Це вирок нерозумного судді.

А багатий брат заперечив:

— Хай буде так, як постановив суддя.

Багатий брат зарізав осла, а тоді покликав слуг і звелів ламати будинок.

Тим часом бідний брат виніс зі своєї половини будинку таке-сяке майно і почав підпалювати будинок. Побачив це багатий і закричав:

— Не підпалюй будинку, бо загориться й моя половина!

А бідний на те:

— Ніхто не має права завадити мені робити зі своїм добром все, що я хочу. А я хочу спалити свою половину будинку й посадити на цій землі боби.

І знову пішли вони до судді.

Вислухавши їх, суддя мовив:

— Те саме, що я сказав вам минулого разу, скажу й тепер. Кожен має право робити зі своїм добром все, що хоче. Один може ламати будинок, аби забрати свою половину, а другий палити свою половину.

Пішли брати від судді.

Багатий озвався:

— Це вирок нерозумного судді.

А бідний у відповідь:

— Хай буде так, як постановив суддя.

І він спалив свою половину будинку, а разом із його половиною згоріла й друга — братова.

Після цього бідний брат перекопав землю й посадив боби. Коли боби виросли, син багатого брата нарвав із грядки стручків і поїв їх.

Бідний брат привів хлопця до батька і сказав:

— Твій син з’їв мої боби. Я розріжу йому живота і заберу свої боби.

Багатий брат почав прохати його:

— Ой, не вбивай мого сина! Я дам тобі інших бобів замість тих, які він з’їв.

Але бідний брат на те відповів:

— Ні, інших мені не треба. Я хочу мати свої боби.

Багатий брат упав навколішки і почав благати:

— За твої кілька бобів я віддам тобі цілий мішок — тільки не вбивай моєї дитини.

Але бідний брат стояв на своєму:

— Мені не потрібні твої боби — навіть цілий мішок. Мені потрібні ті, які з’їв твій син.

Пішли вони знову до судді.

Вислухав суддя багатого брата й сказав:

— Мій вирок буде такий самий, як і досі. Кожен має право робити зі своїм майном те, що йому заманеться. І коли твій брат хоче повернути свої боби, навіщо ти пропонуєш йому замість них інші? Забирайся геть і більше не приходь до мене!

Повернулися брати додому.

Багатий покликав до себе найстарших і найпочесніших жителів села і почав їх просити:

— Заступіться за мого сина! Я віддам братові половину свого багатства, аби лиш він змилостивився над сином.

Старі підійшли до бідняка.

І тоді бідняк сказав:

— Не треба мені його багатства. Мій брат, либонь, убив би мого сина навіть за одне бобове зернятко. Але я не збирався вбивати його сина. Я лише хотів провчити свого жаднючого брата.

Отаке-то розповідають люди.

А хто прочитає цю казку, нехай запам’ятав:

Якщо кинеш камінь угору — він упаде тобі на голову.

Якщо зазіхнеш на чуже — втратиш своє.

Якщо задумаєш зле діло — воно принесе спочатку нещастя іншому, а потім іще більше нещастя тобі самому.

ПОКАРАНИЙ РАВЛИК Заїрська народна казка

У давні часи царем звірів був слон.

От одного разу скликав він усіх своїх підданих. А равлик, якого там не було з самого початку, прийшов із великим запізненням.

Розлютився цар звірів.

— Як ти смів спізнитися? — питає.— Де ти був?

— Та тут, царю, таке діло,— мнеться равлик,— вийшов я з дому завчасно. Але дорога довга, а в мене лише одна нога. От я й спізнився. До того ж я злякався холоду й дощу. Тож і вернувся додому, взяв на плечі свою хатину і поніс з собою. Та гілки, якими вона вкрита, весь час падали мені на очі, я погано бачив дорогу і йшов дуже повільно.

Слон уважно вислухав равликову розповідь про всі ті поневіряння, а тоді весело розреготався. А нареготавшись, сказав:

— Гарна твоя мова, равлику. Відсьогодні ти матимеш очі на рухліших ріжках. І зможеш більше не боятися, що їх повиколюють гілки.

А як покарання за сьогоднішнє спізнення завжди носитимеш свою хатку на спині.

Із того дня равлик має очі на рухливих ріжках і живе в хатці, яку завжди носить на спині.

ЧОМУ КІТ УМИВАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ОБІДУ Заїрська народна казка

Зловив якось кіт необережного горобця та й збирається його з’їсти. А горобець і каже: