— О невдячний! Мало тобі того, що я і всі раби лампи служимо тобі вірою й правдою?! Ти зажадав іще й яйце птаха рухх?! Цей птах — наш повелитель! Якби я знав, що тобі й твоїй царівні такого забагнеться, я дмухнув би на вас, і ви опинилися б між землею та небом! І я подбав би, щоб ви пішли з цього світу! Та я знаю — це тебе намовив клятий магрібинець, який зараз живе в твоєму палаці, прикинувшись побожною Фатімою. Він убив Фатіму й перебравсь в її одежу, щоб згубити тебе й помститися за свого брата!
Промовивши ці слова, джин зник із очей.
Аладдін розгубився, та за якусь мить оговтався, встав і пішов до дружини. Він сказав, що в нього болить голова, і царівна Будур мовила у відповідь:
— Я запросила до нас у палац побожну Фатіму. Зараз я її приведу, вона покладе тобі руку на голову, і біль минеться.
І вона привела магрібинця, а той, зайшовши, привітав Аладдіна, і Аладдін сказав:
— Вітаю тебе у нас! О пані Фатімо, в мене дуже болить голова! Я певен — ти мене вилікуєш! Адже ти зціляєш хворих.
Магрібинець підійшов до Аладдіна, ховаючи під покривалом ніж, яким можна було різати крицю, і вдав, що хоче покласти йому руку на голову, щоб зняти біль. Та Аладдін пильно стежив за чаклуном, і, коли той став перед ним, він вихопив у себе з-за пояса кинджал і встромив чаклунові в груди.
Царівна Будур вигукнула:
— Ти ж убив Фатіму, яка творить чудеса! Горе нам, горе!
Та Аладдін сказав:
— Я вбив не Фатіму, а того, хто позбавив її життя! Це брат чаклуна-магрібинця, який прибув до нашого міста, щоб помститись за свого меншого брата. Це він намовив тебе попросити яйце рухха, щоб згубити і мене, і тебе. Якщо ж ти не віриш моїм словам, то відкинь покривало з його обличчя! І ти побачиш: це не Фатіма, а магрібинець!
Царівна Будур підступилася ближче, відкинула покривало й побачила заросле бородою чоловіче обличчя. І тоді вона зрозуміла, що її чоловік Аладдін сказав правду, й вигукнула:
— Коханий мій! Через мене ти двічі наражався на смертельну небезпеку!
І вона обійняла Аладдіна й поцілувала його, і Аладдін мовив:
— То байдуже, моя люба! Спасибі долі, що вона позбавила нас підступів обох чаклунів!
Тут до них прийшов цар, і вони йому розповіли про все й показали тіло магрібинця, і цар наказав його спалити, як і першого чаклуна, а попіл розвіяти за вітром.
І Аладдін зі своєю дружиною царівною Бадр аль-Будур жили радісно й щасливо. Жили вони дуже довго, аж поки прийшла до них руйнівниця всіх насолод і розлучниця зібрань — смерть.
Африка
КОШЕНЯ І МИШКА
Гвінейська народна казка
Кошеня і мишка були великими друзями. Гралися вони завжди разом.
Якось, коли кошеня, награвшись, повернулося додому, його мама відчула приємний запах.
— Чим це від тебе пахне? — запитала кішка.
— О, мамо, то запах мишенятки. Я часто ходжу гратися з ним, бо ми товаришуємо,— відповіло кошеня.
— Відтепер, як підеш гратися з мишеням, клич його здалека, і голосно, аби я могла почути і заховатися десь поблизу,— сказала кішка з хижим і хитрим виглядом.
— Ти якось казала мені, мамо, що мишка добра на смак, а у нас вдома зараз нічого їсти. Я зроблю все, що ти сказала, і ми спіймаємо мишку,— запевнило кошеня.
Повернувшись додому, мишка теж мусила відповісти на запитання своєї мами.
— Що це за неприємний запах? — поцікавилась мама-миша.
— О, то запах одного кошеняти. Ми з ним товаришуємо і граємось разом,— відповіла мишка.
Ой, як налякалася і розсердилася мама-миша!
— Та ти хіба не знаєш, що це наш смертельний ворог?
— Ой, мамо, я не знала! — скрикнула мишка.— Я скажу тому кошеняті, що більше не буду з ним дружити і не піду з ним грати, як воно мене покличе.
Наступного ранку кошеня швиденько побігло до знайомого куточка і почало кликати мишку:
— Мишко, мишко, іди гратися зі мною!
Мишка не забарилася з відповіддю:
— Ой, кошеня, ти дуже помиляєшся! Як не мудруй, тобі мене не обдурити. Ти, мабуть, і не здогадуєшся, що я знаю про наказ твоєї мами. І моя мама теж дещо мені порадила! І з цієї миті нашій дружбі прийшов край.
ГАРНА ДРУЖИНА
Ефіопська народна казка
Жив на світі чоловік, який дуже любив хвалитися. Якось він похвалився, що може виміряти всю землю — від сходу й до заходу сонця — і полічити всі зірки на небі. Похвалився і навіть об заклад побився, що наступного ранку скаже всім, скільки зірок на небі і скільки ліктів має земля від сходу до заходу сонця.
Опісля він,звичайно, зрозумів, що набалакав зайвого. Звісно, він програє і втратить своє добро. Прийшов він додому смутний-невеселий. Дружина ставить на стіл їсти, а йому і не їсться, і не п’ється. Почала дружина допитуватися, що з ним таке.
— Я вскочив у халепу по самі вуха,— признався чоловік.— Побився об заклад, що завтра вранці скажу, на скільки ліктів тягнеться земля від сходу до заходу сонця і скільки зірок на небі. А якщо не скажу, у нас заберуть усе наше майно.
Дружина вислухала його та й каже: