Казки народів світу

— Вихований кіт ніколи не обідатиме невмиваний.

— Твоя правда,— погодився кіт.

Кинув він горобця і почав умиватися.

А горобець тим часом утік, сів на високій гілці та й глузує з дурного кота.

Обурився кіт:

— Наступного разу,— каже,— я спочатку пообідаю, а вже потім вмиватимусь!

От із того часу коти вмиваються завжди після обіду.

ЧОМУ В БАБОК ТОНЕНЬКИЙ СТАН Заїрська народна казка

Колись у сиву давнину люди прокидалися вранці з першим криком півня. Але півень кукурікав тільки тоді, як квакала жаба.

Та ось сталася дивна пригода. Одна жінка товкла маніок у ступі. Бабку, яка жила близенько по сусідству, розлютив той шум. Кинулася вона на жінку і вжалила її.

Від несподіваного болю впустила жінка товкач. Упав товкач на великий глечик, повнісінький води. Розлилася вода по землі і попала в нору, де спав полоз. Кинувся він тікати і впав у рів, просто на жабу, яка там сиділа. З переляку жаба квакнула. Півень, почувши її, закукурікав. Попрокидалися люди. Бачать — ще темна ніч надворі. Пішли вони скаржитися царю. Усі звертають вину на півня. Тоді кличе цар півня до себе. А півень виправдовується.

— Я,— каже,— закукурікав тільки тоді, як почув жабине квакання!

Кличе тоді цар жабу, а та теж захищається:

— Я заквакала, бо мені на спину впав змій і налякав мене!

Привели полоза. Розказує він свою пригоду:

— Мене розбудила вода з перекинутого глечика!

Нарешті знайшли й жінку, чий глечик перекинувся. Розповіла вона, як її вжалила бабка.

От кличе цар до себе бабку, а та не знає, як пояснити свій вчинок. Кинули бабку до в’язниці. Почала вона літати з кінця в кінець. Посадили її тоді на ланцюг. Хоче бабка літати, та ланцюг не дає. Коли випустили бабку із в’язниці, стан її, стягнутий ланцюгом, став тоненький-тоненький.

От із тих часів у всіх бабок такий тонесенький стан.

ЧОМУ ПІВНІ СПІВАЮТЬ ТАК РАНО Заїрська народна казка

Одного ранку півень, сидячи на гілці над річкою, почав голосно кукурікати і розбудив крокодила, який іще спав на дні.

Посварилися крокодил із півнем і подалися до суду. Крокодил так галасував, так лютував, що судді вирішили справу на його користь.

Другого ранку півень вже не співав, і сонце не зійшло.

Запала темна, аж чорна ніч.

Вождь селища пішов до півня й спитав, чому той не співає. Півень розказав йому про те, що сталося. Тоді вождь скасував рішення суду і наказав йому кукурікати, як завжди, удосвіта.

Півень знову почав удосвіта кукурікати, і люди радісно вітали сонце.

Півень щодня кукурікає для того, щоб сходило сонце.

НТОМБІНДЕ — ШУКАЧКА ПРИГОД Зулуська народна казка

Жила колись донька вождя племені зулусів, яка дуже відрізнялася від інших дівчат свого селища. Вона страшенно раділа, коли з нею траплялися якісь пригоди, і що небезпечніші були ті пригоди, то більше вони їй подобалися.

Звали цю дівчинку Нтомбінде. Вона все намагалася переконати свого батька, щоб він дозволив їй піти до таємничої річки Ілуланже.

— Я так багато чула про неї,— казала вона,— що не зможу вийти заміж і жити спокійно, поки не побачу її. Ти знаєш, що я можу за себе постояти в небезпеці. Будь ласка, відпустіть мене, тату, я піду туди разом із подругами.

Нарешті батько поступився й відпустив її до річки Ілуланже, за умови, що вона вийде заміж, як тільки повернеться. Потім, подумав вождь, у неї буде стільки роботи вдома, що вона не матиме часу на мандрівки та пошуки пригод.

Співаючи пісень та танцюючи, пішла Нтомбінде разом із подругами до річки Ілуланже. Йшли вони лісами й горами, питаючи людей, як пройти до річки Ілуланже.

Нарешті вони побачили річку, яка в’юнилася внизу по долині. Швидко збігли вниз із гори й зупинилися, дивлячись на бистрину.

— Ця річка така сама, як і та, що пропливає коло нашого села,— сказала Нтомбінде.— Я скупаюся в ній, бо мені жарко і я дуже втомилася від такої довгої подорожі.

Інші дівчата теж вирішили скупатися. Вони зняли свої шкіряні спідниці, мідні браслети і поклали на березі. І всі кинулися у воду.

— Не розумію, чому про Ілуланже всі говорять з жахом! — вигукнула Нтомбінде.— Це звичайнісінька річка, і я шкодую, що змарнувала час на цю подорож. Я могла б так само плавати і в нашій річці.

Накупавшись, дівчата вийшли на берег і почали шукати свою одежу.

— Де вона? — кричали вони.— Може, мавпи злізли з дерев і забрали нашу одежу й прикраси? Як же ми підемо додому без одежі?

Вони шукали всюди, але нічого не знайшли. Нарешті Нтомбінде сказала:

— Може, наші родичі казали правду, що небезпечно йти до річки Ілуланже? Чудовисько, яке живе під водою, мабуть, забрало нашу одежу.

— Що ж нам робити? — забідкалися дівчата, оточивши Нтомбінде.— Ти привела нас сюди, то й віддай нам нашу одежу.

— Ви можете самі забрати її,— відповіла безстрашна Нтомбінде.— Усі знають, що річкові чудовиська повертають те, що вони вкрали, коли їх ввічливо попросити про це.

Одна по одній дівчата підходили до води і промовляли:

— О, чудовисько, поверни мою одежу, бо батьки битимуть мене, коли я повернуся додому.