Казки народів світу

Із води вилітала одежа та прикраси кожної дівчини, яка просила чудовисько. Без одежі залишилася лише Нтомбінде. Вона сказала своїм подругам:

— Я дочка вождя, і мені не годиться благати чудовисько, що живе в річці. Але, мабуть, доведеться попрохати його, щоб ми всі могли разом повернутися додому.

Ставши лицем до води, вона почала просити чудовисько віддати вбрання. Але в цю мить з води виринула страшнюча голова, чорна й слизька. Широко роззявивши рота, та голова проковтнула Нтомбінде.

Подруги Нтомбінде закричали від жаху і щодуху побігли до свого села. Там вони розповіли вождю про все, що сталося з його донькою.

Зібрав вождь своїх воїнів і попросив їх піти до річки Ілуланже, вбити чудовисько і врятувати його доньку. Наготувавши списи та щити, воїни рушили в дорогу.

Дійшовши до річки Ілуланже, вони стали на березі і почали міркувати, як їм виманити чудовисько з води, щоб убити його. Але чудовисько почуло їхні голоси, і не встигли вони навіть підняти списи, як воно проковтнуло їх. А потім вилізло з річки, ламаючи все на своєму шляху і жахливо ревучи. Воно поїдало все, що траплялося на його дорозі. Собаки, кішки, худоба і люди зникали у величезній пащі.

Нарешті чудовисько підійшло до села, де біля хати бавилися двоє маленьких дівчаток. Дівчатка теж опинилися в пащі чудовиська. Але їхній батько, що полював неподалік, почув крики дітей і кинувся за чудовиськом, розмахуючи списом.

На цей час шлунок чудовиська був уже повний, воно вже не могло швидко йти, і мисливець швидко наздогнав його. Чудовисько роззявило пащу, аби проковтнути мисливця, але живіт у нього був такий повний, що воно більше не могло їсти, і це врятувало мисливцю життя.

Як блискавка кинувся він на чудовисько із списом у руці, і за мить потвора лежала мертва біля його ніг.

І що ж він побачив! Із мертвого чудовиська вийшли дві маленькі дівчинки, декілька чоловік, гурт худоби, кішки й собаки, воїни вождя і нарешті Нтомбінде.

Усі подякували мисливцю за порятунок і пішли додому.

Батько Нтомбінде був дуже радий, що донька повернулася.

— Зараз, коли ти вже побачила річку Ілуланже,— сказав він,— ти повинна вийти заміж.

— Добре,— сказала Нтомбінде.— Я вийду заміж, але дозвольте мені самій вибрати собі чоловіка.

Батько згодився з цим незвичайним бажанням, бо дуже хотів видати Нтомбінде заміж і погодився б на що завгодно.

— Я вийду заміж за Чоловіка-Змія,— сказала дівчина.— Я багато чула про нього і знайду його.

Люди, що стояли навкруги, були ошелешені. Всі вони чули про жахливого Чоловіка-Змія, що жив поблизу Чорної річки, далеко за горами.

Дівчина так наполягала, що батько нарешті згодився. Вона навіть умовила кількох своїх подруг піти з нею.

Йшли вони кілька тижнів, ночували в невеликих селах або на високих деревах у лісі, щоб їх не роздерли хижі звірі.

Нарешті вони прийшли до Чорної річки, і Нтомбінде одягла свою найкращу сукню.

Тоді вони вирушили до найближчого села, і Нтомбінде звернулася до селян:

— Добрий день. Ми шукаємо Чоловіка-Змія. Чи не скажете, де він живе. Я хочу вийти за нього заміж.

Селяни страшенно здивувались, почувши таке.

— Ти хочеш за нього заміж? — спитала якась дуже стара жінка.— Ти не боїшся стати жінкою Змія?

— Я завжди шукала пригод, а тепер ризикую більше, ніж будь-коли,— відповіла Нтомбінде.— Жоден простий чоловік мені не підійде: ось чому я хочу вийти заміж за Чоловіка-Змія.

Стара дуже зраділа і попросила Нтомбінде заночувати в її хатині, а решту дівчат запросили до інших хатин.

Коли вони лишилися самі, стара розповіла Нтомбінде, що Чоловік-Змій — це її син.

— Багато років тому його зачарували молодші брати,— сказала вона.— Вони заздрили йому, бо він мав успадкувати владу і багатство вождя. Він живе поблизу, але всі бояться його і не дозволяють йому заходити до села.

— Я не боюсь,— сказала Нтомбінде.— Як мені побачити його?

— Я не можу цього сказати,— відповіла стара.— Але лягай тут, у моїй хатині для гостей, а вранці ми щось вирішимо.

Нтомбінде зняла свою прекрасну одежу і лягла в кутку хатини на очеретяній циновці. Стара зайшла побажати їй на добраніч і принесла два горщики. В одному було м’ясо, а в другому пиво. Вона поставила їх на підлогу й сказала:

— Не їж цю їжу, донечко.

Відтак щільно зачинила двері й пішла.

Нтомбінде міцно спала всю ніч і прокинулася, добре відпочивши. Вона помітила, що горщики були порожні.

— Я нічого не їла,— сказала вона, коли стара увійшла в хатину подивитися на горщики.

— От і добре,— сказала та. *

Цілий день селяни розважали Нтомбінде і її подруг, а ввечері Нтомбінде запросили знову до хатини старої жінки.

Все було так, як і попередньої ночі. Два горщики, цього разу один із кашею, другий з пивом, були поставлені в хатині, а вранці обидва були порожні, хоч Нтомбінде не торкалася їх і не чула, щоб хто-небудь відчиняв двері і заходив до хати.

На третю ніч, коли Нтомбінде вже лежала на циновці, стара знову зайшла з двома горщиками — в одному була тушкована оленина, а в другому — пиво.

— Якщо почуєш, як хтось заходить до хатини, спитай, хто це, але не бійся.