Казки народів світу

Один хлопець став сміятися з Тідіан і зрештою здер із неї стару шапку. Тоді всі побачили, як засяяли кіски на голові дівчини, і дивом здивувалися: «Хто тебе так гарно причесав?»

Та хоч як допитувалися, Тідіан не захотіла сказати імені майстра.

Усе село, чоловіки, жінки й діти, збіглися дивитися на ту пречудову зачіску.

Заздрісна мачуха, і собі цікава знати, відвела Тідіан убік:

— Скажи мені ім’я твого перукаря і де він живе, а я тобі за це дам на допомогу слугу.

Тідіан дуже хотілося полегшити свою щоденну тяжку роботу, але вона відмовилася розкрити свою таємницю.

Тоді втрутився батько Тідіан. Він пообіцяв їй аж двох слуг, але й тут вона лишилася незворушною.

Староста села їй запропонував:

— Кожна родина дасть тобі подарунок, тобі слугуватимуть як цариці. Я сам подарую тобі половину моїх полів, коли скажеш, хто той майстер.

Але і йому Тідіан нічого не сказала!

Порадились тоді мешканці селища і вирішили:

— Покличемо хлопця, якого вона любить, може, він зуміє випитати її таємницю.

Хлопець спробував лагідно розговорити Тідіан, але й він добився не більше за інших. Вона тільки з жалем відказувала:

— Я мушу мовчати, бо від цього залежить моє життя.

— Отже, ти мене не любиш! Ти щось від мене приховуєш. Як я зможу тобі вірити надалі? Доведи, що ти мене кохаєш!

І дівчина змушена була признатися:

— То змій мене причесав.

Не знала Тідіан, що змій послав пташку, аби та стежила за нею. Ледве-но вона промовила ті слова, як пташка-шпигунка заспівала в неї над самісіньким вухом:

Мати обіцяла їй слугу,
А Тідіан лишилася вірна даному слову.
Не піддалася вона й на прохання батька,
На прохання сусідів, на прохання старости села.
А от її коханий сам на сам
Змусив її важити життям.

Підвелася Тідіан і покірно пішла за пташкою, яка пурхала з дерева на дерево, до печери змія.

Повторила пташка свою пісню змієві, а той удав, що погано чує, й наказав їй підлетіти ближче. Тідіан тремтіла, як у лихоманці...

Але змій проковтнув пташку і відпустив дівчину:

— Ти, Тідіан, відмовилася від найспокусливіших обіцянок. Я переконався в твоїй скромності і чесноті. Твоя вірність у коханні робить тобі честь, і я відпускаю тебе на волю.

КІТ МБІШІ И СОБАКА ОМБВА Намібійська народна казка

Колись дуже давно жили собі в селянина двоє друзів — кіт Мбіші і собака Омбва.

Посіяв якось селянин пшеницю і ячмінь.

Коли зерно доспіло, його обмолотили, просіяли, зсипали у великі гарбузові глечики й поставили в комору. Але селянин боявся, щоб зерно не покрали злодії й не поїли миші. Покликав він Омбву й Мбіші і наказав їм охороняти зерно вдень та вночі.

Спочатку друзі стояли на варті вдвох. Але ні мишей, ні злодіїв не було видно.

— Давно ми вже тут стоїмо, а нічого не сталося,— промовив кіт Мбіші.— Давай-но стояти на варті по черзі.

Омбва погодився і сказав, що піде відпочивати першим. Тільки-но собака покинув варту, з’явилися злодії. Вони забрали з комори кілька глечиків. Мбіші бачив це, але подумав, що не його це справа — проганяти злодіїв. Згорнувся в клубочок і заснув.

Коли собака вернувся, кіт йому нічого не сказав. А як кіт пішов, мишка Омуку разом зі своїми дітьми та родичами залізли в комору і почали їсти зерно. Омбва бачив їх, але вирішив, що не його це справа — проганяти мишей. Улігся якнайзручніше, поклав голову на передні лапи й заснув.

Якось селянин зайшов до комори і перелякався, побачивши, що частину зерна з’їли миші, а решти взагалі нема.

— Омбва! Мбіші! — сердито закричав він.— Де зерно, яке я наказав вам охороняти?

Собака і кіт злякано перезирнулися.

— Це Мбіші винен. Миші тягали зерно, поки його тут не було.

— Ні, це Омбва винен,— виправдовувався кіт.— Злодії крали зерно, а його тут не було...

Довго кричали вони, звинувачуючи один одного. Селянин розсердився.

— Замовкніть! — вигукнув він.— Ви обидва винні! Жодному з вас я більше не вірю. Геть із мого дому!

Відтоді кіт і собака стали найзлішими ворогами. Хоч би де вони зустрілись, завжди гризуться і б’ються доти, поки котрийсь із них втече.

НАЙДОВША КАЗКА НА СВІТІ Намібійська народна казка

Чи знаєте ви казку про найдовшу казку на світі?

Жив собі вождь, який дуже любив слухати казки. Він знав так багато казок, що іноді зупиняв оповідача й сам закінчував казку.

Якось він розіслав по білому світу своїх слуг, щоб знайти людину, яка дуже добре розповідає казки.

— Наш вождь надішле багато дарунків тому, хто розповість йому найдовшу казку на світі й розсмішить його! — кричали слуги на вулицях.

Багато людей приходили до вождя й розповідали йому дуже довгі казки. Вони намагалися розсмішити його, але нікому не вдалося цього зробити. Кожного разу вождь казав:

— Це не найдовша казка в світі, і в ній нема нічого смішного.

Якось прийшов до вождя хлопець і промовив:

— О, мій вождю, я хочу розповісти тобі найдовшу казку в світі й розсмішити тебе.