Читаем Химерне місто Дрободан полностью

- Що ти, Зіночко! От бачиш, це - молодий чоловік, про якого ми ще почуємо.

- Маєш на увазі, в некрологу прочитаємо про долю його недобру?

- Не раджу, до речі, - Мерфі звернувся до мене, - варто тільки вмерти, як вони відразу ж починають друкувати твоє прізвище з помилками. Ну гаразд, дам тобі пораду: як пірнув по самі вуха, хоч писка стуль.

- Га?

- А, звісно, здоровим глуздом тебе не пройняти. Ну, слухай, сам винний. По-перше, чоловік, якого немає, скупляється дрібними купюрами на чорному базарі. Та-ак, далі, скоро побачиш ти людину у писаній торбі. І, ну що ще? Качки не такі, якими здаються.

Я стривожився було, що нарешті-таки глуздом зрушив. Та, зрештою, он їх скільки, ненормальних, так що, однім більше, однім менше, що це перед лицем вічності? А от щодо чорного базару… Щось десь я про це місце чув… Мене пересмикнуло від жаского передчуття.

- А до чого тут качки? - прошепотіла Мнемозіна.

- Ну, не знаю. Для пущої загадковості, - так само нечутно відповів Мерфі.


***


Вийшовши з “Гелікону”, я обернувся і побачив позаду глуху стіну. Ну от! Все нормально, дихаємо спокійно, ритмічно. Била мені мати, не давала їсти, аби не ставав я політ-журналістом. Отож бо.

Трохи отямившись, я рушив у напрямку міського ринку. Думав, як не знайду Портфеллера, так хоч прикуплю додому продуктів харчування: горілочки там, кактусянки. А то, як хто на чай прийде, мені й заварити нема що. Замріявшись, я заледве не пропустив колонаду, якою був прикрашений вхід до цього священного пересічного місця (пересічного у сенсі, що тут пересікаються різні суспільні інтереси). В центрі ринку стояла прикрашена квітами статуя пророка Скупого Бога Адама Сміт-Вессона та схематичний барельєф якогось дідька з пишною бородою - єретика, який спромігся на заперечення переваг ринку. Він, звісно, був запльований зіпсутими продуктами сільськогосподарської діяльності та іншими упредметненими виразами народної зневаги.

Аби дістатися іншого входу, слід перетнути ринок, оскільки шлях навколо нього зайняв би кілька безцінних годин. Я швиденько пробіг повз ряди оптової торгівлі стимуляторами, аби не утяти хорошій справі початок і занурився у вир ринкової діяльності. Небезпечна, скажу вам, справа, оскільки задоволення потреб у придбанні чи продажу товарів споживання здатне викликати у індивіда стан арістейї [2] (чи то просто істерії), а перебувати поряд в такі моменти зовсім небажано, якщо ви хоч трохи опікуєтесь власним здоров’ям і добробутом. От і мені трохи не пощастило, коли якась бадьора бабуня, навантажена папіросами, з поглядом ображеної горгони, зіштовхнула мене з вузенької доріжки прямо на розкладку механічних збудників. Поки я отямився і рушив далі, до мене встигли кілька разів прицінитися. Просуваючись боком крізь ряди секенд-хенду, я встиг помітити, що в моді знов романтичні стилі “жебрачечка” та “недоносок”. Далі, у продуктових рядах мені довелося взяти участь у пікеті на тему “тут-я-стояла-не-лізь-без-черги-паскуда”. На щастя, вже скоро мені вдалося проштовхатися до чорного виходу з ринку. Ось тут на мене і чекала зустріч із міфом сучасності, чорним ринком. Лише тільки як туди потрапити? Це ж не просторове явище, а вельми навіть віртуальне, тому так просто туди не дістатися. Я чув лише, що із-заду звичайного ринку є така особа, що, приторговуючи товарами масужитку, одночасно опікується чорним ринком. Називається він Мінеконом.

Я роззирнувся, не знаючи, кого з торговців обрати для першої спроби, та Мінеконом перший подав мені знак, щоправда, несвідомо: здригнувшись, він заметушився, щось панічно ховаючи під прилавок. Я поправив на плечі рюкзачок і підійшов ближче до крамаря.

- Чого треба? - гостинно поцікавився він.

- Та мені б, - мовив я, злодійкувато озираючись, - оте.

- Що, оте?

- Ну, - задумався я, - оте, ви розумієте.

- Оте?! А звідки ти знаєш? І взагалі, при всьому бажанні, звідки в мене…? Оте!?

- А мені повідомили, - з підозрінням хитнув я головою, - що у вас є.

- І хто ж це?

Я багатозначно ткнув пальцем в небо.

- Та ну?

Я повільно кивнув і вилупився на нього в зловісному очікуванні.

- Н-ну, - протягнув він, - не знаю навіть…

- А, може, тбм є?

- Де?

- Там, - я кивнув у невизначеному напрямку, покриваючи заледве не всю траєкторію навколо себе.

- Як, вони тобі і про це повідомили? - вражено кліпнув очима Мінеконом.

Я не відповів, пихато мружачись на крамаря.

- Ну коли так, - почав він, - Ходи сюди. Лише зважай куди йдеш.

Серце в мене боляче тенькнуло - тут лише я усвідомив, що не так вже мені й кортіло зазнати успіху у пошуку чорного базару. Та я не подав виду і, лише матюкнувшись і плюнувши, рушив за торговцем. Він розстебнув змійку у задній стінці свого благенького торгового намету і запросив мене залишити його товариство у такий чудернацький спосіб. Не вагаючись, я мужньо ступив крізь халяви намету.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зулейха открывает глаза
Зулейха открывает глаза

Гузель Яхина родилась и выросла в Казани, окончила факультет иностранных языков, учится на сценарном факультете Московской школы кино. Публиковалась в журналах «Нева», «Сибирские огни», «Октябрь».Роман «Зулейха открывает глаза» начинается зимой 1930 года в глухой татарской деревне. Крестьянку Зулейху вместе с сотнями других переселенцев отправляют в вагоне-теплушке по извечному каторжному маршруту в Сибирь.Дремучие крестьяне и ленинградские интеллигенты, деклассированный элемент и уголовники, мусульмане и христиане, язычники и атеисты, русские, татары, немцы, чуваши – все встретятся на берегах Ангары, ежедневно отстаивая у тайги и безжалостного государства свое право на жизнь.Всем раскулаченным и переселенным посвящается.

Гузель Шамилевна Яхина

Современная русская и зарубежная проза
Вдребезги
Вдребезги

Первая часть дилогии «Вдребезги» Макса Фалька.От матери Майклу досталось мятежное ирландское сердце, от отца – немецкая педантичность. Ему всего двадцать, и у него есть мечта: вырваться из своей нищей жизни, чтобы стать каскадером. Но пока он вынужден работать в отцовской автомастерской, чтобы накопить денег.Случайное знакомство с Джеймсом позволяет Майклу наяву увидеть тот мир, в который он стремится, – мир роскоши и богатства. Джеймс обладает всем тем, чего лишен Майкл: он красив, богат, эрудирован, учится в престижном колледже.Начав знакомство с драки из-за девушки, они становятся приятелями. Общение перерастает в дружбу.Но дорога к мечте непредсказуема: смогут ли они избежать катастрофы?«Остро, как стекло. Натянуто, как струна. Эмоциональная история о безумной любви, которую вы не сможете забыть никогда!» – Полина, @polinaplutakhina

Максим Фальк

Современная русская и зарубежная проза
Былое — это сон
Былое — это сон

Роман современного норвежского писателя посвящен теме борьбы с фашизмом и предательством, с властью денег в буржуазном обществе.Роман «Былое — это сон» был опубликован впервые в 1944 году в Швеции, куда Сандемусе вынужден был бежать из оккупированной фашистами Норвегии. На норвежском языке он появился только в 1946 году.Роман представляет собой путевые и дневниковые записи героя — Джона Торсона, сделанные им в Норвегии и позже в его доме в Сан-Франциско. В качестве образца для своих записок Джон Торсон взял «Поэзию и правду» Гёте, считая, что подобная форма мемуаров, когда действительность перемежается с вымыслом, лучше всего позволит ему рассказать о своей жизни и объяснить ее. Эти записки — их можно было бы назвать и оправдательной речью — он адресует сыну, которого оставил в Норвегии и которого никогда не видал.

Аксель Сандемусе

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза