Химерне місто Дрободан

- Дозвольте якось зазирнути до Храму, - провадив далі Нінка, - Можливо ви зможете, скажімо, на наступному тижні підготувати інформацію для нас?

- Ну, чом би й ні… - всміхнулася Тайні Баттокс, поправляючи біляве пасмо волосся, що впало на око, - можливо, в середу…

Я вражено хмукнув. Ні, ну як це йому вдається?!

Щойно Нінка з прес-секретарем досягли певної домовленості, ми, не чекаючи, поки чарівна Тайні викриє наш фінт, пішли з кабінету, залишивши Тцуцика у стані ейфорії на руках прес-секретаря. Поки ми крокували золоченими коридорами Храму до виходу, мені спала на гадку певна підозра.

- Е-е, Нінка, а як ти вважаєш, Тцуцик згадає, щу ми в нього розпитували, поки він знаходився у такому неоднозначному стані?

- Може і згадати… - спокійно втішив мене Нінкомпуп. Та, ледве вимовивши ці слова, він різко зупинився, хряснув себе по чолу і вимовив кілька самокритичних непристойностей, - Я ж… (такий-сякий), повідомив наші імена та назву видання!

- Отож бо й воно. Е-е, Нінка, - я сторожко озирнувся, - а чи немає в вас статистики по журналістах, що нагло загинули чи були скалічені під час виконання службових обов’язків?

- Х-ха, колего! Не переймайся, ймовірність невисока, всього відсотків 90… не більше.

Я тяжко зітхнув, зачиняючи за собою тяжкі двері Храму з таким розрахунком, аби двері луснули охоронця по пиці. Нехай не я один страждаю! Голосний хряц повідомив мені, що підступний задум вдався повною мірою. Це істотно покращило моє самопочуття.

Перед нами розгорнулася чудова панорама Адміністративної площі. Куди не кинь оком - моторошні будови, в яких вершилася таємнича сакральна діяльність з переписування законів Системи у різних комбінаціях. Кажуть, що в результаті буде відкрито основний Закон, лаконічно сформульований для зручного використанні у побуті. Ймовірно навіть, він складатиметься не більш як з трьох слів, а то й з трьох букв.

Площею гуляли принадні політичні повії; на фіакрах приїздили і від’їздили ескортовані посиленим конвоєм державні діячі, т.з. “держиморди”. В мене ще був колись знайомий, що працював по контракту конвоїром у “держиморд-сервіс”, заробляв непогано, в основному, коли, йому замовляли вчасно відвернутися. Так от, поки я розмірковував над подальшою стратегією розслідування, на плече Нінки опустилася маленька чорна пташечка, до лапки якої була примотана цидулочка.

- Це що, якийсь прес-реліз? - поцікавився я.

- Га?! - Нінка вже заглибився в читання, - А, це - мій пейнджер. Це я мусив завести, аби Редактор міг мене вчасно облаяти і послати куди подалі.

- Ну і? Далеко на цей раз?

- Та, страмна халепа, щось не можу зрозуміти. Тут якоюсь бусурманською мовою. Чи вже зовсім наш Джаскін схибнувся, бідолаха?

- Ану дай гляну, - запропонував я.

- Там же картинок немає, нащо тобі?

Даремно Нінка так скептично поставився до моїх талантів. Адже “бусурманська”, як він висловився, мова була універсальним діалектом, вживаним під час міжнародних зустрічей та наукових конференцій - “ресторанто”. Нам у Школі необхідно було знати цю мову, інакше - ні до семінару підготуватися, ні з професорами порозумітися.

- Тут написано, Нінка, що відбулося пограбування бібліотеки Інституту Кулінарії… Вкрадено стародавній містичний фоліант Гастрономікон. Нічого собі!

- Так, прекрасно. Ну нарешті щось цікаве поцупили!

- Ой, чого ти аж засвітився весь, он аж руці затряслися?

- Що, заздриш?

Ну і заздрю. Власне, ні… Але ж Кулінарія - тема моя, кревна. І хоч я лише почав працювати в Редакції, було б все таки логічніше аби цю подію доручили мені.

- Може, скласти тобі компанію?

- От не треба самодіяльності! - ревниво кинув він, - Це - моє пограбування! Давно вже нічого пристойного не траплялося, а ти хочеш відразу персональну сенсацію! Нічого, не сумуй, прийде і твій час: може, навіть і заб’ють кого, як пощастить.

І він, тріумфально всміхаючись, рушив у напрямку рідного мого Інституту, в бібліотеці якого я провів стільки безсонних полуднів. Сволота, треба ж! Він же зі мною до лікарні ходив, над душею стояв, поки я, бурлака, писав статтю, і от тепер… А щоб його качка копнула! Я ж тим часом перевірю, якщо вдасться, Тцуцикову необачну обмовку.

***

Про існування цього місця я ще недавно навіть і не здогадувався. Хоча, якщо вдатися до логічного миcлення, саме існування якоїсь шкодної нечистої сили передбачає її зібрання в одному місці з метою оптимізації завдання шкоди. Ну, відьми - шабаш, хіппі - андерграунд. От і журналісти обрали собі затишний куточок для проведення вільного часу в компанії собі подібних для спільного споживання стимуляторів, облаювання долі та Редакторської сваволі. Я чув про цей клуб від Ленса, що разом зі Скрайбом любили проводити там вечори за розвагами невідомого мені характеру. Можливо мені вдасться навіть, не діставши фатальних тілесних ушкоджень, отримати натяк на те, хто ж такий таємничий пан Портфеллер, що полюбляє пхати парламентарям пачки грошей дрібними купюрами.