Хребет Дракона

Зі знову посиленою магією їхнє плавання додому має бути безпечним і швидким, але жрець знав, що на нього чекає наступна битва, коли він зустрінеться з емпрою. Вона не давала згоди на його плани, не дозволяла цей наліт. Власне, вона надавала перевагу миру, а не владі...

Під час тихого плавання ішаранські воїни лікували рани на відкритій палубі. Троє хірургів зашивали найсерйозніші поранення, отримані в Міррабаї, багато з яких були заподіяні шаленим Хоробрим. Двадцять чотири нападники загинули під час атаки, але завдяки божку прибережне містечко втратило сотні мешканців, на додачу до десяти жертв, яких щойно тут принесли.

Внизу у трюмі сутність відпочивала. Крізь сандалії Кловус відчував енергію, що пульсувала в дошках палуби. Скориставшись затишшям, капітан наказав команді перевірити люки на палубі, а також ляди, що закривають отвори в корпусі корабля, аби переконатися, що божок у безпеці. Капітан був людиною релігійною, але також розсудливою, і всі вони знали, що може зробити ця істота, якщо вирветься на волю. Вони триматимуть її слабкою, проте задоволеною.

Кловус, одначе, не надто непокоївся через божка. Він купив його вірність і знав, що може його контролювати, навіть якщо ніхто з моряків не буде на це здатним. Кловус використовував дуже тісний зв’язок, спираючись на природну силу божества, а натомість заспокоюючи і годуючи його. Кловус завжди відчував міцний зв’язок, силу багатьох божків усередині себе. Він був їхнім справжнім рупором, їхнім істинним представником.

Божок належним чином витратив свою лють і тепер міг лежати в спокої до тих пір, поки знову не знадобиться. Коли військовий корабель вернеться до Сереполя, Кловус поверне божка до його рідного храму і запечатає за дверима заклинань. Цей божок не був навіть найбільшим божеством Сереполя — Кловус ніколи б не забрав увесь захист зі столиці, попри всі розбіжності з емпрою.

Вони пливли далі, й капітан підійшов до жерця. Конопляна сорочка без рукавів відкривала його волохаті груди, а на голові була пов’язана біла хустка.

— Чи задоволені ви нальотом, верховний жерче?

— Божок продемонстрував свою силу, і народ Міррабая ніколи не забуде нас. Історії будуть ширитися трьома королівствами. Усі боятимуться того, що ми можемо вчинити. — Можливо, навіть емпра...

Нахмурившись, капітан прихилився ближче:

— А ви не побоюєтеся, що конаґ Конндур вдарить у відповідь? Він захоче помститися Ішарі за те, що ми вчинили.

— Якщо спробує, його буде розбито. — Насправді Кловус сподівався, що Співдружність відповість, і тоді емпра Ілуріс буде змушена сприймати свою роль серйозно. — У них немає богів, відтак вони не мають шансів.

Капітан поглянув на люк палуби.

— Я відчуваю, що божок усе ще ослаблений, навіть після жертвоприношення. Він використав так багато енергії, коли напав на місто, що моряки непокояться. Нам варто було взяти більше полонених для жертвоприношення.

Кловус приховав вираз огиди.

— Божок не живиться брудною кров’ю таких людей. — Він також не хотів, аби сутність стала занадто шаленою та некерованою, перш ніж він зможе знову запечатати її у храмі. — Не бійтеся, божок гарантує нам безпечне плавання. Ми скоро будемо вдома.

Капітана ці слова не переконали.

— А що, як ми потрапимо в шторм? Завтра ми пропливатимемо повз острів Фулкор — що, як гарнізон Співдружності відправить військові кораблі, щоб напасти на нас? — Він стишив голос, щоб інші моряки не почули. — У нинішньому стані божок достатньо сильний, щоб захистити нас?

Кловус побоювався, що без зв’язку зі своїм домашнім храмом сутність може вирішити, що свобода подобається їй більше, однак він зміг би підтримувати рівновагу.

— Наші моряки можуть запропонувати ще крові, якщо бажають. Нехай годують божка під час плавання. Не бійтеся.

— Почуй нас, убережи нас. — Капітан кивнув і посміхнувся з полегкістю. — Я не маю страху, бо вже відчуваю його силу. — Поправляючи хустку, він пішов шукати добровольців серед кремезних моряків своєї команди.

В Ішарі кожен із тринадцяти округів мав свого головного божка у храмі, яким керував правлячий жрець, але в інших селищах та місцевостях були менші божки, яких створили, зміцнили та підтримували дбайливі віруючі. Властива цьому новому світу магія перевела ці вірування в матеріальну сутність, місцеве божество наділялося тими силами, в які вірили люди. Бачення фізичних проявів цих вірувань лише посилювало віру людей, що, у свою чергу, зміцнювало божка. Більшість ішаранців не розуміли всіх нюансів і не ставили їх під сумнів, але божки віддзеркалювали настрій, а також характер місцевості та людей.

Ішара була незайманим континентом, заселеним амбітними пілігримами, які полишили спустошений старий світ ще понад тисячу років тому. Земля старого континенту досі несла на собі сліди від воєн Лютих, мов пошарпана ганчірка, і мала дуже мало магії. Народ Співдружності був надто слабким, аби творити власних божків.