Хребет Дракона

— Ви чули, правителька королівства віддає накази. Я — Молот, проте мушу скоритися цвяху. — Він розвів руками. — Або матиму справу з наслідками.

Щаблі скрипіли під його чоботами, коли він спускався дерев’яною драбиною за Тафірою. Опинившись в тіні, він відчув аромат спецій, що тягнувся за нею шлейфом.

— Ти приготувала щось дуже ароматне.

Він нахилився ближче, щоб її поцілувати. Тафіра ляснула його.

— Одягни сорочку. Ти спітнів, як кінь!

— Коней на даху немає. — Він пригорнув її. — Раніше ти ніколи не була проти.

— Я проти, коли мені так хочеться. — Посміхнувшись, вона відсунулася; Колл захоплювався нею, хитаючи головою від думки, як йому пощастило. Тафіра могла затьмарити будь-яку жінку, удвічі за неї молодшу. Вона направду була найдорогоціннішим трофеєм тієї жахливої війни.

Обслуга маєтку готувалася подавати ранню вечерю, що було однією з небагатьох ішаранських традицій, яких дотримувалася його дружина. Хоча замок Феллстафф мав умілих кухарів, Тафіра наглядала за їхньою роботою на кухні, бо знала правильні поєднання дорогих, привезених здалеку спецій. Її ішаранські страви не були схожими на оленину, баранину, рибу та коренеплоди, звичні в Нортеррі, але її рецепти були чи не єдиним, що вона досі плекала з дому свого дитинства. Іншим нагадуванням про минуле була маленька фігурка, що представляла другорядного божка з її рідного селища. Тафіра не відчувала жодної прихильності до тих часів, що й не дивно, позаяк її власний народ намагався її вбити.

Під час тієї війни Колл та армія Співдружності провели більше року у різних селищах, живучи за рахунок землі, переходячи від селища до селища, загарбуючи ішаранську територію, навіть попри те, що їхня кочова армія не мала достатньої кількості солдатів, аби її утримати. Місяцями війська Колла нападали та відступали, потім нападали знову в іншому місці, тримаючи ішаранців у стані страху й тривоги.

На території Співдружності, оскільки в людей не було богів, щоб їм догоджати, найвищою особистою метою людини було прожити довге життя й залишити по собі великий спадок. Їхні діяння були єдиним, що вони залишали по собі. У солдатів, коли вони відпливали, аби вторгнутися в Ішару, були героїчні серця, проте через постійні грабунки, ненависть та перебування вдалині від дому чоловіки змінилися. Навіть Колл Молот став виснаженим.

Деякі чоловіки збожеволіли від кровожерливості, їхні серця сповнилися отрутою замість співчуття. Він бачив, як хоробрі чоловіки та хороші друзі перетворюються на чудовиськ. Якось, повертаючись із патрулювання, він натрапив на своїх воїнів, що грабували ішаранське селище під назвою Сарчен. Побачивши легку здобич, його солдати кинулися підпалювати будинки, на конях наздоганяли й затоптували дітей, рубали мечами старих жінок. Приголомшені мешканці Сарчена не змогли навіть пробудити свого слабкого місцевого божка від його дрімоти. Проте Колланан увірвався в натовп, розмахуючи над головою бойовим молотом та наказуючи своїм людям зупинитися. Він був змушений убити двох своїх бойових командирів, аби врятувати молоду дівчину з селища — Тафіру.

Три десятиліття потому вона все ще була привабливою, як і того дня, коли він підхопив її на руки, посадив на свого коня та поскакав геть від оповитих димом руїн Сарчена.

Тепер, умившись, Колланан одягнув сорочку з тонкої бавовни, зайшов до вітальні в замку та налив собі келих сухого судеррського вина, очікуючи, коли накриють стіл до вечері.

Мускулистий білявий чоловік увійшов до кімнати тихо, мов кіт. Обличчя Хороброго було жорстким, з квадратним підборіддям і плескатими рисами, високими вилицями та вже знайомими мигдалеподібними очима. Він був одягнений у свої традиційні чорні шкіряні бриджі, чоботи та шкіряну куртку без рукавів, або джеркін[8], як її ще називають; кольчуга, мов шовк, вкривала груди, цілий арсенал зброї висів на поясі, так само як і золота манжета реймера. У замку було затишно, однак Ласіс, хоч і скинув свій посилений кольчугою плащ, ніколи не втрачав пильність.

Він по-діловому простягнув стос паперів.

— Я приніс щомісячні звіти від усіх восьми повітів, Володарю, включаючи прогнози врожайності фермерських угідь, звіт виробників бавовни на південному сході, де в нас спірний кордон з Судеррою, а також запропонований лісорубам відмежований лісовий масив, щоб вони могли збільшити наші запаси дров на зиму.

Колл узяв звіти, пробігся поглядом по цифрах, які подали лорди-васали.

— Хіба ми не виявили багаті поклади вугілля в західних повітах? Хіба в селищах не можуть використовувати вугілля для обігріву будинків?

— Більшість надає перевагу дереву, Володарю, як і я, — чмихнув Ласіс. — Запах вугілля мені не до вподоби.

Через п’ять років після закінчення ішаранської війни, коли Колланан засновував своє королівство як місце, у якому воїни-ветерани зможуть жити в спокої, молодий Хоробрий прибув у Феллстафф запропонувати свої послуги. Ласіс сказав, що йому подобається ідея короля, який відійшов від конфліктів, аби присвятити своє життя сільському господарству замість війни.

— Я теж не люблю конфлікти, — сказав він.