Хребет Дракона

— Ваші війни завдали достатньої шкоди тисячі років тому, але земля відновилася, під нашим доглядом. Співдружність зажила в мирі за правління мого батька, конаґа. Нам анітрохи не цікаво знову брати участь у ваших війнах.

— Але справжня війна не закінчена, і вона ніколи не буде закінчена, поки ми не переможемо нащадків Сут, — промовила на те By. — Крижані Люті прийдуть із півночі, і, коли це станеться, ваші землі будуть розтрощені, як смужка металу між молотом і ковадлом.

Адан відчув, як спалахнуло його обличчя, але продовжив рівним голосом:

— Якщо ви прийшли сюди, щоб погрожувати нам, то ви і ваші люди небажані гості в Баннрії.

Воїн Кво пирхнув.

— Війна почнеться, бажані ми для вас чи ні, але моя сестра принаймні принесе вам надію.

By кивнула.

— Я пропоную вам шанс, королю Адане Старфолле. Приєднуйтесь до нас. Ви, люди, не маєте богів, які оберігають вас, на відміну від нас. Та все ж ви можете виявитися корисними союзниками проти наших ворогів. Я пропоную вам шанс приєднатися до нас і отримати наш захист. — Вона знову посміхнулася. — І у ваших інтересах на це погодитися.

6

Осіннє небо було блакитним, а мінливе осикове листя забарвило пагорби навколо північного міста Феллстафф у медово-золотистий колір. Хоча Колланан, король Нортерри, знав особливості пір року, тепла погода заколисувала його, спонукаючи відкладати ремонт даху донжона замку. А проте він та його теслярі мусили виконати роботу до зими, і сьогодні для цього був прекрасний день.

Без сорочки, одягнений лише у шкіряні чоботи та бриджі, король видерся високо на покатий дах. Він виглядав принаймні на десять років молодшим у свої п’ятдесят років, мав широкі плечі, міцні м’язи та плаский живіт. Насолоджуючись теплом сонця на голій спині, він підняв молоток і став забивати довгі цвяхи у просмолену дранку, кріплячи її до дахових дощок.

Йому подобалося стаккато ударів молотків; у цьому була певна музика. Він ніколи б не наказав своїм людям робити те, чого сам робити охоти не мав, і він ненавидів стелі, що протікали. Тепер донжон буде теплим і сухим упродовж холодної зими та дощової весни.

Сидячи високо над велелюдним містом і споглядаючи звивисті вулиці та відкриті ринки Феллстаффа, він відчував спокій та задоволення. Колл почувався затишно вдома. Він був королем усього, що бачив: від засніжених гір та великих озер на півночі до лісистих пагорбів, що спускалися до самої Судерри, і до східних фермерських угідь та розкиданих по рівнинах руїн, що залишися після Лютих.

Мугикаючи під носа мелодію, він провів рукою по своїй густій бороді, у якій було більше сивини, ніж він бажав визнати. Попри прохолодне повітря, він відчував пощипування поту у своєму темному волоссі — доброго поту, що виступає під час роботи, а не вбивства. Він більше не входив у армію Співдружності, і війна з Ішарою давно закінчилася. Таким було його життя зараз, і таким королем він хотів бути — дбайливим наставником, а не бойовим командиром. Він дістав цвях, затиснений між губ, приклав його до дранки на даху і вдарив, відчуваючи сильну віддачу, — віддачу теслярського молотка, а не бойового.

Під час війни багато десятиліть тому люди назвали його Колланан Молот через обрану ним зброю, коли він та його брат Конндур вирушили воювати з ішаранцями. Тепер він вважав епітет «Молот» доречним, бо полюбляв будувати. Його бойовий молот висів на стіні у кабінеті, там він і залишиться.

Тридцять років тому він повернувся до Співдружності з новою нареченою, яку отримав як військовий трофей, проте ніколи не хизувався битвами в Ішарі. Він полишив війну на берегах того, іншого континенту, і коли повернувся додому, то подбав, щоб у легендах оспівувався головним чином Конндур, який мав стати конаґом усієї Співдружності. Колл був радий відійти від справ і правити віддаленим північним королівством зі своєю королевою Тафірою.

Вони з братом були чудовими друзями. Замолоду він та Конн були наївними мрійниками, що прагнули примарної слави та жадали перемог. Жоден із них не завдавав собі клопоту поміркувати про наслідки війни, і тепер це було роботою Конндура як конаґа — міркувати над долею трьох королівств. Колл не заздрив такій відповідальності. Клопоту він і так мав більш ніж достатньо: його народ, лорди-васали, врожай, шахти, дороги... його дружина, донька та їхні двоє онуків, які жили в містечку на півночі. Хороше життя. Не легке, але приносить втіху.

Люк на дах відкрився і з’явилася елегантна фігура. Маючи чорне волосся та звабливі вигини, Тафіра була наче проявом богів — якщо боги Лютих взагалі звертали увагу на людей.

— Рання вечеря готова, чоловіче. Твоя присутність необхідна, бо я не хочу вечеряти на самоті.

Його дружина мала багатий оксамитовий голос, в якому й досі було чутно легкий ішаранський акцент, навіть після тридцяти років життя з ним.

Чоловіки, які працювали з ним на даху, запосміхалися. Колл прикріпив молоток до пояса, спритно утримуючи рівновагу на схилі вкритого гонтом даху.