Хребет Дракона

Мандан, заціпенівши, дивився, як солдати збирали останки вбитого батька, і Уто дозволив йому продовжувати спостерігати за цим. Кожна мить цього переживання мала закарбуватися в пам’яті королевича. Він ніколи не повинен це забути.

Бої все ще тривали, і Уто зрозумів, що в північному крилі донжона зайнялася пожежа. Зазвичай солдати гарнізону спорожняли цистерни і приносили відра з морською водою для боротьби з пожежею, але ніхто, здавалося, не непокоївся через поширення вогню в таку зливу. Всіх більше цікавило вбивство одне одного.

Солдати Співдружності голосно вигукували прокльони ішаранцям, і ці слова давали Уто силу. Їхній гнів було розпалено, і тепер вони зрозуміли ту відразу і недовіру, яку Хоробрі відчували до ішаранців. Звірства, які Уто вчинив зі своїм другом, були лише часткою тих жахів, які пережили Марека та його доньки або перші поселенці Хоробрих у Валаері.

Війна помсти — справа не швидка, проте вона необхідна його людям. Він нарешті отримає належне йому вдоволення.

Солдати билися у внутрішньому дворі, мечі з брязкотом вдаряли об мечі. Побачивши, як один із захисників фортеці встромив лезо глибоко в живіт ішаранського солдата, Уто відчув таке піднесення, ніби сам наніс ворогу цей удар.

Блискавка розколола небо, і Мандан, спотикнувшись, упав колінами у багнюку, але Уто схопив його й знову поставив на ноги.

— Ходімо, мій королевичу, я заприсягся врятувати вас.

Інші двоє Хоробрих бігли поруч, несучи жахливі, вкриті плямами крові згортки з останками Конндура.

— Уто, деякі ішаранці вже втекли, — гукнув один із офіцерів гарнізону, заступник караульного Ослера. — Ми вбили багатьох, але нам не вдалося зупинити їх усіх. Вони несли емпру на носилках. Здається, вона тяжко поранена.

— Сподіваюся, вона помре. — Уто знав, що емпра Ілуріс не назвала свого наступника, а без спадкоємця Ішара скотиться в анархію та міжусобну війну. Жерці гризтимуться між собою, інші претенденти спробують захопити Серепольський палац. Що ж, чудово. Це ослабить їх доти, коли флоти Співдружності пронесуться по новому світу.

— Мій батько хотів миру, — почав Мандан, затинаючись, наче не в змозі зрозуміти, де опинився.

— І подивіться, що вони з ним вчинили, — відказав Уто. Нахилившись, вони пройшли через ворота і рушили підступними відкритими сходами вниз до пристані, де був пришвартований флагман Співдружності, готовий до відплиття. Інші солдати вже попередили капітана, передавши йому, що слід негайно відпливати.

— Ішаранці погодилися прибути на острів Фулкор як на нейтральну територію. Довіряти їм не можна, — додав Уто. — Їм не можна вірити.

Вони дісталися причалів, майже не зустрівши опору, позаяк більшість ішаранців уже втекли або загинули. Уто віддав суворий наказ солдатам гарнізону та більшості бійців Співдружності залишатися і захищати острів.

— Ми не дамо через цю трагедію шанс ішаранцям заволодіти нашою твердинею тут. Можливо, саме це вони і планували від самого початку.

Після завантаження скривавлених згортків на борт корабля Уто звернувся до Клеї.

— Залишайся тут, на Фулкорі. Я хочу, щоб ти очолила гарнізон. Ми відпливаємо негайно з малим екіпажем, бо я хочу, щоб Мандан благополучно повернувся в замок Конвери, однак ти — ти найкраще підходиш на посаду наступного караульного гарнізону. Зберігай фортецю сильною, гарнізон добре озброєним. Ворог може напасти в будь-який час.

Тверда, мов сталь, жінка кивнула.

— Я подбаю, щоб кожен ішаранець, який переживе сьогоднішню битву, був скинутий зі стіни на рифи.

Більшого Уто й не жадав.

Клеа затиснула золотий браслет-манжету навколо зап’ястя, запалила реймер і підняла довге палаюче лезо. Вона повернулася до сходів у скелі.

— У мене багато роботи. — Сягнистими кроками вона побігла вгору сходами і зникла в обнесеній стінами фортеці.

Уто і Ґант допомогли королевичу піднятися на борт корабля, капітан гукнув, аби піднімали якір. Залізні ланцюги заторохкотіли, розгорнулися полотняні вітрила. Моряки зв’язували мотузки.

Мандан тремтів, поки Уто тягнув його серед ящиків і бочок на палубі туди, де можна було тимчасово влаштуватися. Поки що вони не спускатимуться у свої каюти. Уто хотів спостерігати за відплиттям.

— Мій батько просто намагався допомогти людській расі, — сказав Мандан — А що з Лютими? З драконом? Він слав попередження. Ми ж бачили гору Вада!

— Ви бачили, що сталося тут сьогодні ввечері. — Уто присів поруч із королевичем. — Начхати мені на Лютих, як і вам.

Мандан здригнувся, але Уто сильно струснув його за плечі.

— Тепер ви конаґ. Ви правите Співдружністю. Наше майбутнє у ваших руках — а я допомагатиму вам усім, чим зможу.

Юнак моргнув почервонілими очима, відкривши рота від здивування.

Уто сказав, як відрізав:

— З цими тваринами миру бути не може.

Мандан ще продовжував схлипувати, але після цих слів важко ковтнув, потім глибоко зітхнув. А тоді тихо погодився:

— Ніколи миру не бути. Ми повинні знищити ішаранців.

Військовий корабель Співдружності відплив від непохитних скель і рушив у грозову ніч.

100