Хребет Дракона

Перебуваючи у дворі коваля, Шадрі спостерігала, як королева Тафіра метає один за одним ножі у тренувальний стовп. Вона робила ретельні записи про різні типи лез.

Коваль стояв, спостерігаючи за королевою, блідий від тривоги.

— Стовп вузький, моя леді, він призначений для випробування мечів зблизька. Може, нам варто встановити ширшу мішень? Випущений клинок може відскочити вбік.

Тафіра взяла довгий ніж із гострим кінчиком. Вона потримала його за край леза, зважила в руці, взяла руків’я в іншу руку, потім перевернула ніж і різким жестом кинула його. Ніж закрутився в повітрі і встромився у м’яку соснову колоду, що стояла сторчма.

Коваль подарував королеві повний набір ножів, і Шадрі оглянула їх усі, поки Тафіра розповідала їй про різні види лез.

— Власники холодної зброї у Співдружності часто загострюють леза з обох боків, щоб мати можливість користуватися двосічним ножем, натомість ішаранці зміцнюють хвостовик ножа, роблячи лезо довгим і гострим, як бритва. — Шадрі тішилася, що нарешті на її численні питання відповідають ясно і терпляче, а не так, як вона звикла.

Під керівництвом Тафіри коваль експериментував із різними варіантами. Королева оглядала їх, показувала зразки Шадрі.

— Люба дівчинко, тобі також знадобиться добрий ніж. Усі в Нортеррі повинні мати власний клинок для захисту, особливо тепер.

— Але ж я просто учениця. — Шадрі зашарілася. — Я можу розібратися в ножах, але я не мала нагоди битися на них. Мені, мабуть, краще буде просто тікати якомога швидше.

— Тоді навчися битися. Коли я була юною, десь твого віку, люди в моєму селищі жили собі цілком самовдоволено. Вони думали, що їхній божок буде завжди захищати їх, але вони не вважали за потрібне підтримувати його сильним, а також не підтримували силу в собі. І коли на селище напав ворожий загін, постраждали всі.

Шадрі спробувала навчитися метати ножі, але попри те, що її пальці були добре пристосовані для написання довгих оповідей, їм бракувало спритності для роботи з клинками. Проте вона докладала зусиль, щоб навчитися, мугикаючи під ніс та зосередившись на новій справі. Покл практикувався разом з нею, однак у незграбного молодика виходило гірше, ніж у неї. Він добре вмів полювати на дрібну дичину, але його бойові вміння не поширювалися далі рубання дров, хоча з кожним днем йому вдавалося вправлятися з ножем все краще. Як і Шадрі.

Шадрі завжди тримала при собі зошит у шкіряній палітурці, сторінки якого були списані думками та спостереженнями, але в неї ще залишалося місце для додаткових записів на полях, а король Колланан пообіцяв їй стільки чистих зошитів, скільки їй знадобиться. Юна дівчина проводила багато часу за розмовами з Тафірою, дізнаючись дивовижні факти про ішаранську культуру, відомі королеві з дитинства. Коли жінки були разом, Шадрі сиділа біля вогню, а Тафіра розповідала тужливі історії, складові її спадку ще з тих часів, коли вона приїхала сюди переляканою молодою нареченою з чужої землі, проте по вуха закоханою в Колла Молота.

Коли королева розповідала про їхню з Коллом дочку, її глибокі карі очі затуманювалися сльозами. Вона розповідала про те, як невгамовна Джакі вилазила на дерева швидше й вище за всіх, як ледь не потонула у швидкому гірському потоці, намагаючись зловити форель голими руками, як двоє онуків пішли більше у свою авантюрну матір, ніж у серйозного батька. Шадрі, слухаючи всім серцем, заповнювала зошит записами. У своїй новій ролі у Феллстаффі їй подобалося вважати себе хранителькою, хай і без офіційного призначення.

Королева Тафіра до того ж проявила твердий характер і залізну волю, коли прийняла на себе відповідальність за королівство. Відколи Колланан вирушив у рейд на північ, вона не дозволяла собі розслабитися. Натомість Тафіра щодня вирушала в місто на зустрічі з ковалями, майстрами з виготовлення мечів, зброярами, дубильниками та виробниками стріл — усе заради укріплення оборони Нортерри. Та й сама вона теж готувалась.

Тепер, пильно оглядаючи зразки ножів коваля, королева обрала маленький кинджал, який легко можна було засунути в чобіт. Вона перевернула його, а потім метнула в стовп. Тонкий ніж встромився у тріщину в сосновій деревині.

Від міської стіни залунали далекі крики:

— Вершники повертаються!

Тафіра витягла ножі та різко кивнула ковалеві.

— Ці підходять. А тепер зробіть сотні таких. — Вона повернулася до Шадрі, її обличчя було сповнене надії та страху. — Ходімо привітаймо їх і подивімося, скільки повернулося додому.

Зодягнений у пом’ятий одяг Покл вибіг до них, і всі разом вони поспішили звивистими вуличками до північних воріт. По дорозі наближався великий загін вершників. Шадрі намагалася порахувати прибулих, але навколо них здіймалося надто багато пилюки.

— Різанини точно не було, моя леді, — зауважила вона. — Схоже, більша частина загону повернулася додому.

— Вони билися з Лютими! — не вірячи, засміявся Покл. Він вертівся від збудження. — Вони билися з Лютими і повернулися додому!