Хребет Дракона

— Ми йдемо правильним курсом, — ствердив Кловус, переконавшись, що всі моряки його почують. — Божок веде нас до цілі.

Як верховний жрець Ішари, він фокусував енергію моряків і солдатів, їхня віра була сильною, оскільки божок у трюмі був сильним, і скоро вони пересвідчаться в його могутності, коли Кловус спустить його на рибацьке містечко, яке ще нічого не підозрює. Кров ворога тектиме, полум’я та дим здійматимуться до самого неба, наче переможні святкові вогні.

Відчуваючи збудження та певність, він скликав розпалену команду, сотню загартованих чоловіків і жінок, які нетерпляче чекали нападу.

— Оголіть мечі, дістаньте щити! Не чекайте, що божок воюватиме за вас!

Моряки, вбрані у легкі штани з конопель і грубо зіткані сорочки, кинулися до збройових шаф корабля. Перший помічник капітана відімкнув двері та роздав криві мечі, кинджали, дубинки із залізного дерева[5]. Подорож їхня тривала три дні, таємно розпочавшись уночі з гавані Сереполя, і мала досягти берега Співдружності. Кловус молився з ними, гуртував їх. Кожен член команди був голодним, повністю готовим до битви.

Божок також був голодним.

Викликаний вітер гнав військовий корабель уперед, і лінія узбережжя ставала все ближчою. Попереду розкинувся втомлений старий світ, континент, який ішаранці покинули дуже давно після спустошливих воєн Лютих. Його хоробрий народ утвердив свою владу над новим світом, незайманою землею, що іскрила магією, на противагу виснаженій та сплюндрованій землі Співдружності.

Охоплені жагою битви моряки снували палубою, готуючи мечі, пристібаючи на груди шкіряні обладунки, запихаючи за пояси кинджали, міряючи шоломи та обмінюючись ними, щоб підібрати для себе ті, що краще пасують. Кловус стояв у своєму темно-синьому каптані, торкаючись золотого символу свого сану на шиї. Він кивнув підбадьорливо, втішений бачити нетерплячі вирази обличчя команди, їхні щелепи, міцно стиснені в ненависті до ворога.

Навіть попри те, що два континенти жили в непростому мирі з часів підписання Договору між емпрою Ілуріс та конаґом Кроніном тридцять років тому, в серцях їхніх миру не було. Кловус та інші дванадцять окружних жерців ніколи не дозволяли своїм послідовникам забути про це, навіть якщо їхня власна емпра цього не розуміла. Цей напад знову розбудить їхній запал, розігріє їхню кров.

Великий та потужний військовий корабель наблизився до захищеної гавані, де місцеві рибацькі човни тягли свої сіті у спокійних водах. Місцеві човни лавірували проти мінливого бризу, проте ішаранський військовий корабель мчав по прямому, як стріла, курсу, керований магією.

Повернувшись спиною до приреченого містечка в гавані, жрець підвищив голос:

— Ми нападемо швидко! Підпалимо їхнє місто, уб’ємо якомога більше людей, решту візьмемо в заручники. Тоді ми попливемо додому, і нас нестимуть звуки їхнього горя.

— Почуй нас, убережи нас, — почала наспів команда, але це звучало як радісне передчуття, а не як молитва.

Божок також їх чув. Під дошками палуби Кловус відчував міць клекотіння величезного невгамовного божества, що тулилося у вантажному відсіку, чекаючи, коли його звільнять.

Кловус затягнув пояс каптана навколо міцної талії та пошкрябав свою гладку щоку, відчув олію на шкірі. Готуючись до перемоги, він поголив голову та кругле обличчя гострим, як бритва, кинджалом. Він бажав виглядати показним, а не занедбаним... але підозрював, що Міррабай пам’ятатиме трохи більше, ніж божок, щойно той атакує.

Підштовхуваний уперед, залишаючи позаду пінистий білий слід, військовий корабель проплив повз обійняті жахом рибацькі човни, що кинулися вусібіч, намагаючись уникнути загарбників. Кловус бажав, аби ці жалюгідні нещасні побачили спустошення власних осель, убивство своїх родин. Жоден із них не міг дістатися берега вчасно, щоб допомогти у битві.

Дехто з містян уже побачив ішаранський корабель з його характерними червоно-білими вітрилами й тараном на носі судна. Вони здогадалися, що це судно було не частиною морського флоту Співдружності, а бойовим кораблем з нового світу.

Жоден континент не хотів початку повномасштабної війни, стверджувала емпра Ілуріс, але провокативні напади тривали, з її відома чи ні. Сутички, подібні цій, тримали рани відкритими, а біль — свіжим. Божок, якого привіз Кловус, — другорядна сутність з храму гавані в Сереполі — покаже трьом королівствам, що їм не варто сподіватися на перемогу.

Під час подорожі з Ішари моряки зробили надріз на передпліччі, разом проливши свіжу кров у лощену глиняну урну. Коли жертовна урна наповнилася, Кловус запечатав кришку воском, використавши дрібку магії, аби зберегти кров та тримати її свіжою для принесення жертви просто перед битвою. Тепер, коли корабель досягав Міррабая, цей час настав.

— Я пропоную цю жертву так, як ви пропонуєте свої серця воїнів, — вигукнув Кловус. — Промовте свою молитву, і я принесу кров.

Озброєні моряки підвищили голоси в гучному наспіві: