Кіт без прикрас

Так, визнаємо, це рідкісне захворювання. Зате одне з найважчих. Одного разу ми вирішили: берегтимемо екологію, озоновий шар і таке інше, не станемо більше користуватися аерозолями від комах, раніше-то чудово обходилися стрічкою-мухоловкою. Обійшовши усі крамниці і довівши продавців до сказу ("З глузду з'їхати, цей тип запитує липучку від мух! Так, головне - продовжувати посміхатися, тим часом потайки дати знак помічникові, щоб дзвонив в поліцію. Липучка! Скоро почнуть запитувати обручі для кринолінів або кристали карбіду на вагу"!), ми знайшли її.

Приносимо додому, розвішуємо над вікнами, незабаром на неї налипають величезні сині мухи, схожі на ягоди, що дзижчать, ура, вітерець дме, розгойдує стрічки, справжній кіт стрибає.

Справжній кіт перетворюється на пухнастий пропелер. Стрічка з тріском рветься, кіт вивалюється з вікна і скаче через увесь сад, а липучка не відстає. Врешті-решт кіт падає на землю під кущами в найвіддаленішому куточку саду - на той час більш менш вільною у нього залишається тільки одна лапа.

Кошмap – кошмар - кошмар! Де коробка від стрічки? Цю липучку робили ще у восьмидесятих, вона напевно містить полібідітрихлорктилен-345, господи боже, кіт, загорнутий в кухонний рушник, не може поворухнутися від жаху! Так, великий таз наповнити теплою водою, кота туди - і полоскати, полоскати. Кіт не чинить опору - о господи, можливо, полібідітрихлорктилен-345 вже потрапив йому в кров! Замінити воду, знову прополоскати кота, нашвидку витерти і викласти на килимок сушитися на сонечку.

Кіт піднімає очі, дивиться з тихою злістю і йде в глибину саду ходою Ч. Чапліна - трусячи кожною лапою перед тим, як поставити її на землю.

Усі зітхають з деяким полегшенням і заспокоюються достатньо, щоб відкопати на дні відра для сміття упаковку від стрічки. І з'ясовується, що це не моторошна хімічна зброя, як ми боялися, а усього лише дивна екологічно чиста проста липка стрічка від мух.

Тиха гикавка з періодичною відрижкою

Ми завжди думали, що це від мишей.

Травоїдство

Можливо, це і не хвороба зовсім, а те, така весела котяча гра : "Так, вони на мене дивляться. Поїм я трави, нехай перевернуть увесь будинок догори дном у пошуках книги про котячі хвороби"!

Вантажівки

Це може бути смертельне. Але не обов'язково. Один наш знайомий кіт розглядав будь-які транспортні засоби як мишей на колесах. І полював на них. У нього було стільки шрамів, що шерсть росла під найнесподіванішими кутами і нагадувала колючий дріт. Він увесь складався з шрамів, зшитих хірургом з іншими шрамами. Та все ж він дожив до похилих років, вганяючи одноплемінників в тремтіння поглядом єдиного уцілілого ока. Уві сні він завжди ганявся за вантажівками. Напевно, сподівався, що одного дня якась з них запищить.

Проте навіть найздоровішому котові одного дня може знадобитися пігулка. О, як ми тямущо кивали, вдаючи з себе серйозних, дбайливих котоводів, поки ветеринар вручав нам пакетики з пігулками (сіренькі по одній в день, п'ять днів, потім десять днів почекати і дати коричневу. чи усе навпаки?). Ах, які наївні і самовпевнені ми були! Котяча їжа все одно смердить, як наліт на дні басейну, думали ми. Наш справжній кіт і не помітить, якщо ми підмісимо туди чогось зайвого.

Були б ми завбачливіше, ми б знали, що в порівнянні зі справжнім котом і його смаковими пухирцями, будь-яка апаратура, що розпізнає домішки - все одно що людина із запущеною нежиттю. Та кіт кожну сторонню молекулу за милю чує: ми намагалися розбавляти корм з ліками кормом, що підмісили, з банки, причому робили це знову і знову, як в тому французькому експерименті з водою, там вже і ліків-то ніяких не залишилося. Але кіт знав, що вони там.

Потім настає друга стадія: протверезіння. Гаразд, кажете ви, врешті-решт, з точки зору геометрії кіт - те ж саме, що циліндрична посудина з отвором вгорі.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - кота.

Гм.

Берете в одну руку пігулку, в іншу - куль із згорнутого в декілька шарів кухонного рушника, з якого стирчить голова розлюченого кота. Третьою рукою розтискаєте котячу пащу, втискуєте в неї пігулку, стискуєте щелепи і четвертою рукою лоскочете кота під підборіддям, щоб він проковтнув пігулку. Нарешті лунає тихий звук, що означає, що пігулка вирушила прямо в котячий шлунок.

Ага, зараз!

Зовсім не прямо і зовсім не в шлунок. У справжніх котів є защічні схрони спеціально для подібних випадків. Справжній кіт після того, як йому дали пігулку, може гарненько пожерти, а потім спокійнісінько виплюнути її зі звуком, який в коміксах зазвичай позначають як "тьфу"!.

Tyт дуже важливо уникнути третьої стадії, коли Людина, Звір і Ліки сплітаються в лютій боротьбі, яка гідна швидше різця скульптора (див. знамениту скульптуру Родена "Людина, що намагається дати котові пігулку"), ніж пера письменника.