Ключ від Позасвіття

— Справді думав, що тут ти в безпеці? — посміхнувся він, і жовті зуби зблиснули проти місячного світла. — Вона тобі не допоможе.

Загнутий кіготь вказав на Ліннею.

— У цьому світі вона абсолютно безсила.

Щур ступив кілька кроків до ліжка. Лінус побачив, що він кульгає. Мабуть, поранився під час падіння. А що, як це дасть шанс перемогти чудовисько?

— Чи це ти її захищаєш? — запитав Щур. — Бачу, ти без свого всесильного зуба. Загубив?

Він якось став більший, а темні очі ніби поглинали все світло в кімнаті. Зараз вони здавалися двома бездонними дірками. Щур підступив іще на крок. Лінус приготувався битися, дряпатися, кусатися — робити все, щоб захистити сестру.

Хлопчик кинувся уперед, але Щур був спритніший. Він крутнувся і важким хвостом збив Лінуса з ніг. Той стукнувся об підлогу, а наступної миті щурячі кігті вчепилися в його шию. Лінус через силу піднявся з підлоги й притиснувся до стіни. Щур підняв малого, й тепер він міг лише теліпати ногами в повітрі. Монстр дихнув на нього смородом гнилого м’яса.

Лінус намагався розчепити його руки, але Щур був надто сильний. Він здавлював хлопця, мов лещатами. Лінусові бракувало повітря, він слабшав, а тиск щурячих рук міцнів. Хлопчикові здавалося, що зараз голова вибухне. Від болю в очах мигтіли різнобарвні блискавки, він задихався, потекли сльози.

Він уявив маму й Ліннею. «Вибачте, — подумав. — Я справді старався. Але більше не можу…»

Голова запаморочилася. Зринали якісь безладні спогади, ішли, на їхнє місце приходили нові. Руки безвільно впали.

Повітря закінчилося.

І тоді, коли нібито смерть була зовсім поряд, йому пригадалася Ліонора. Вона тримала маленький камінчик у формі серця й усміхалася йому.

І зненацька він усе зрозумів.

«У цьому світі вона безсила», — так казав Щур.

А це значило, що він знав! Знав, що Ліннея і Ліонора — одна особа! Інакше навіщо б він хотів убити Ліннею?

Ми можемо бачити тільки те, у що віримо.

Слова, які він колись давно прочитав і майже забув.

— Я вірю в тебе, Ліоноро, — прошепотів Лінус.

Можливо, це був просто збіг, чи це сталося, бо він відкинув сумніви, але саме цієї миті, саме з його словами в кімнаті щось змінилося. Несподівано він відчув присутність іще когось, кого раніше тут не було.

— То ти думаєш, що вона тебе бачить, людинко? Бачить, як я видушую життя з її нікчемного брата, занадто слабкого, щоб захистити її! Сподіваюся, що вона бачить. Я…

Щур глянув на Ліннею і трохи послабив хватку. Лінус вхопив ковток повітря. Що ж привернуло увагу Щура? Хлопець глянув на Ліннею. Повітря навколо неї потріскувало. А замість волосяного кілечка на пальці блищав золотий перстень. Очі Щура округлилися, мов тарілки. З кутика рота потекла цівка слини. Щур відпустив Лінуса, і той упав на підлогу, вдихнув повітря і потер шию.

Мов у трансі, Щур підійшов до ліжка Ліннеї і зупинився перед ним. Погляд, яким він дивився на перстень, був майже благоговійний. Щур нахилився над Ліннеєю і потягнувся до її пальців.

«Я маю щось зробити!» — гарячково думав Лінус. Але перш ніж він встиг вирішити, що робити, побачив, як рука Ліннеї, звиваючись вужем, потяглася до Щурового зап’ястка й схопила його так, що аж хруснуло. Щур загорлав і спробував вирватися.

Ліннея розплющила очі. Вони гнівно палали білим світлом. Вона підтягла Щура ближче. Злодюга дряпався і клацав щелепами, але ні зуби, ні кігті не могли здолати її невидимого щита. Ліннея підняла другу руку. Повільно піднесла її до Щурової пики й притисла два пальці до лоба. Його темні очі сліпучо засяяли білим, як і її. Щур кричав. Світло в кімнаті ширилося і стало таке яскраве, що в Лінуса заболіли очі. Він затулив обличчя долонями й замружився.

І раптом стало тихо.

Лінус подивився крізь пальці — у кімнаті знову темно. Він пошукав поглядом Щура, але все, що від нього залишилося, — купка гарячого попелу на підлозі, на верхівці якої лежав щурячий кістяк. Скрізь по підлозі розкидані найрізноманітніші коштовності, а ще — великий чорний ключ!

Лінус кинувся до Ліннеї і взяв її за руку. Персня немає. Очі не світяться. Але разом з тим вони здавалися живими, ніби дівчинка прокинулася. Уперше в житті вони бачили одне одного! Коротку мить він майже був переконаний, що побачив її усмішку.

— Дякую, — Лінус погладив її щоку.

Відповіді не було. Ліннея знову стала звичайною Ліннеєю, її безживні очі дивилися кудись за його плече.

— Дякую, — повторив він. — Ти найкраща сестра, яка тільки може бути.

Решту ночі він тяжко працював. Перенести в підземелля всі скарби, які накрав Щур, виявилося вкрай нелегко. Він збився з ліку, скільки разів йому довелося спуститися і піднятися драбиною. Скрині з золотими монетами були надто важкі, тому він невеликими купками пересипав їх до свого рюкзака.

Унизу в печері стояв знайомий Вартовий — неначе тільки на нього й чекав. Коли Лінус висипав за Ворота першу партію золотих монет, той нічого навіть не сказав. Хоча без вінка-тлумача вони однак не зрозуміли б один одного.