Князівство Трояндового Хреста

МАРЧІН ШВЬОНТКОВСЬКИЙ

КНЯЗІВСТВО ТРОЯНДОВОГО ХРЕСТА

ПСИ ГОСПОДНІ

ТОМ ДРУГИЙ

Присвячую Вікіпедії

Перед тим, як вирушити у путь, треба зібрати команду

РОЗДІЛ І

1633 рік

"Нудьга — це їжа для меланхолії", — пригадала десь прочитану цитату Катаріна.

Вона дивилася у вікно на сумний канал перед Лейденським університетом, позначений золотими слідами наступаючої осені. Цегляна наріжна будівля, колишній монастир, мало вирізнялася серед навколишніх міщанських кам’яниць. Крізь відкриті ворота дівчина бачила частину великого парку, з’єднаного з ботанічним садом, тепер охопленого десятками відтінків золотого, жовтого, оранжевого, вохристого, червоного та коричневого кольорів. Студенти професора Ворстіуса мали повні руки роботи, підмітаючи листя та охороняючи перед зимовою негодою найцінніші ботанічні зразки.

У кам'яниці навпроти університету дівчина займала три кімнати: кутову, де вона спала, з вікнами, що виходили на дві прилеглі до університету вулиці; передню кімнату, що називалася майстернею, і віддалену кімнату, що виходила на подвір'я. Тому вона могла лише спостерігати за бруківкою та брудною водою, від якої влітку несло рибою, гниллю та фекаліями. Лейден, як і личить пристойному, пуританському місту, не ряснів привабливими місцями.

Дівчина зітхнула, дивлячись на стіл, від якого тільки-но відійшла. На ньому лежала дуже товста книга з чарівною назвою Rosarium philosophorum sive pretiosissimum donum Dei[1]. Незважаючи на те, що вона розмовляла латинською мовою краще за багатьох кардиналів і читала зі швидкістю, про яку могли тільки мріяти монахи-книги, читання не приносило їй задоволення. Вона була занурена в думки.

Вона чекала на Бланшфлер фон Барбі, яка поїхала до Амстердама в надії почути якісь новини з Німеччини. Катаріна усміхнулася, згадавши, як алергічно реагувала на цю білявку менше ніж півроку тому, дорогою з Бірштайна до Лейдена. Згодом розсіяна блондинка стала її найвірнішою супутницею і в принципі незамінною людиною. Причиною такого стану речей, ймовірно, стала лазня.

Коли Катаріна, Бланшфлер і Ейве прибули до університету, канцлер Тизіус зустрів їх на подвір’ї, ледь не озолочуючи Ейве, якого, мабуть, ніколи більше не очікував побачити. Він швидко призначив їм слуг і забрав бакалавра на розмову, а дівчат відвели у кімнати по другій стороні вулиці, в ті самі, де зараз перебувала Катаріна. Не вони встигли навіть розібратися в плануванні кімнат, як покоївки принесли туди ванну і запропонували їм скористатися нею. Молоді дворянки не вагалися ні хвилини, після такої подорожі, яку довелося пробути дівчині з Тальфінгена, навіть надмірне - частіше ніж кілька разів на рік - купання було б доцільним, і Бланшфлер не дала б себе відірвати від своєї наставниці, хоч би її залізом припекли.

Щойно дерев’яна ванна було вимощено полотном і наповнено, дівчата скинули з себе брудний одяг і вскочили туди, зовсім не піклуючись про стан килимів і паркету. Налякані цим закордонним завзяттям, служниці, які не розмовляли німецькою, обслуговували їх за допомогою жестів, як могли, а ті бризкали, пирхали й сміялися. Обидві блондинки, обидві дрібно збудовані, обидві молоді, дивилися одна на одну, як у дзеркала, і в цей момент перестали щось приховувати одна від одної. Це враження не зникло, коли вони одягли прості сукні голландського крою, більш жорсткі та менш практичні, ніж німецькі. У наступні дні вони стали ближчими, ніж будь-коли раніше . Не маючи нічого спільного, вони розповідали одне одному свої історії, трохи прикрашаючи їх, трохи пропускаючи, але щиро бажаючи ними поділитися, як це можливо лише у випадку людей, які відкривають існування один одного через спільноту досвіду.

Дівчата швидко зрозуміли, що голландці були підозріло гігієнічними людьми, оскільки для них було звичайною практикою купатися принаймні раз на тиждень або навіть частіше, що вони прийняли без вагань, хоча, особливо для Катаріни, це здавалося марною тратою часу та енергії. Хазяї прослідкували, що вони більше не матимуть можливості плескатися разом у ванні, бо за голландською гігієною пішов її відсталий родич – пуританство. Можливо, швабська шляхтянка й звикла б до цього, але особливо її дратувала вибірковість механізму так званої соціальної пристойності. Про купання з приятелькою не могло бути й мови, але в той же час цій самій приятельці було залишено багато свободи, включаючи моральну свободу, що призвело до низки амстердамських романів, які дорого коштували, у які Бланшфлер вступила з чудовим ентузіазмом і перервала їх із ще більшою чудовою недбалістю.