Князівство Трояндового Хреста

Звичайно ж, це сталося не одразу, і навіть не в перші дні перебування Катаріни в університеті. Адже після купання ректор сам провів її по корпусах і призначив кімнати, а ще вона була присутня на страшенно нудному – вона тоді ще не знала голландської мови – обіді з лейденськими міськими радниками і купцями. Пізніше старенький професор Фалькобургус, який завідував кафедрою медицини, ретельно оглянув її: виміряв пульс, дослідив сечу і кров, перевірив астрологічну карту – словом, провів усі необхідні аналізи. Виявилося, що вона абсолютно здорова. Нічого іншого вона, до речі, і не очікувала. Потім разом з Бланшфлер і кількома німецькомовними вченими вона оглянула маленьке містечко. Лише тоді голландці, мабуть, визнавши, що їхня гостинність була проявлена належним чином, призначили їй зустріч з професором нової кафедри етеромантії, Константейном ван Оппейком, відомим як l'Empereur (Імператор).

Коли дівчина увійшла до його кабінету, то побачила зануреного в папери чоловіка, який сидів за столом. Він був середнього віку, досить огрядний – оксамитовий чорний дублет, який так любили академіки, обтягував йому живіт. З-під високого чола дивилися мудрі, спокійні очі, а на вустах блукала привітна усмішка. Він одразу справив на Катаріну поважливе враження, яке з часом тільки поглибилося.

– Доброго ранку! – весело привітався він. Професор підвівся з-за великої дубової стільниці і низько вклонився. – Костянтин Імператор, до послуг ноубел мейшє[3].

– Катаріна фон Бессерер. – Вона присіла у вдячному кніксені. – Пан професор хотів мене бачити?

– Так, звісно! Після стількох місяців очікування! Прошу, прошу, сідайте!

Він показав на стілець біля стіни.

Коли всі вже сіли, він запропонував дівчині води – Катаріна вже зауважила, що голландці рідко п'ють вино до настання темряви – і коли вона відмовилася, він подивився на неї довгими, безтурботними блакитними очима. Елегантна борода, підстрижена за панівною серед учених модою, час від часу обмітала краї плаского мереживного коміра - криза його каптана.

– Перш за все, я хотів би сердечно привітати вас у нашому університеті. Для нас велика честь, що ви обрали саме наш заклад... Вибачте, – сказав він, побачивши реакцію Катаріни, – я не знайомий з німецькими звичаями. Що вас так розвеселило?

– Вибір. Ви сказали: "вибрала".

– Хіба це не було саме так?

– Певною мірою, так. Але це довга історія, якою я не хочу зараз втомлювати пана професора. Досить сказати, що подорож до Лейдена виявилася не тільки довгою, але й частково проти моєї волі, яка, як я вже зрозуміла, навряд чи когось хвилює.

Настрій був бойовий. Усвідомлюючи, що їй доведеться провести тут деякий час, Катаріна вирішила не повторювати помилку, зроблену зі Шенком, і відразу дати зрозуміти орді чоловіків, які бажали нею командувати, що вона командувати собою не дозволить.

– Але – l’Empereur виглядав абсолютно спантеличеним – це не входило в наші наміри. Ви мали отримати ввічливе запрошення і поїхати до Лейдена лише за згодою самої себе і своєї родини....

– Ну, саме це трохи і не вийшло, – досить грубо відрізала вона. – Я так розумію, у вас є для мене якісь пояснення? Пропозиції?

– Гм, гм, тааак...

Професор подивився на свої руки, все ще дуже збентежений. Це змусило її відчути себе нерозумною, адже він, здавалося, мав цілком щирі наміри.

– Вибачте, пане професоре, за мою невихованість, – опанувала дівчина себе. – Я подолала дуже велику відстань і пережила кілька досить неприємних пригод. Я також не знайома зі світськими церемоніями, я виросла в селі. Я не хотіла образити ні пана професора, ні університет, просто... в мене багато запитань.

l’Empereur помітно розслабився. Він, мабуть, боявся, що розмова піде в тоні, до якого він не звик і до якого явно не був готовий.

– Тоді задавайте їх, – сказав він, розводячи руками в жесті відкритості. – У нас немає секретів!

– Бакалавр Ейве мав їх багато...

– Бакалавр знав стільки, скільки йому потрібно було знати. Покійний магістр Ельзевір та їхній начальник, мій попередник, також покійний, професор де Буре, були прихильниками того, щоб деякі відкриття тримати в таємниці. Я не збираюся нічого приховувати від вас, бо не маю в цьому жодного інтересу.

– Тоді що я тут роблю? – прямо запитала Катаріна.

Професор помітно здивувався.

– Ну... Ви прибули тут вчитися. Як абсолютний виняток, вам запропонували стипендію за рахунок великого статхаудера[4] Фрідріха Генріха.

– Стипендію? Великого статхаудера? – приголомшено повторила Катаріна.

l’Empereur схвильовано підхопився з крісла.

– Так панянка і справді нічого про це не знає?!

Катаріна насилу стрималася, щоб не запитати, невже вона виглядає так, ніби знає. Натомість вона мовчки похитала головою. Алхімік схопив дзвоник і покликав помічника. Він попросив якнайшвидше знайти Ейве. Потім ще мить покрутився, театрально демонструючи своє обурення, і сів у своє крісло.