Князівство Трояндового Хреста

Коли Бланшфлер нарешті з'явилася, був пізній вечір, і Катаріна дрімала над книжкою, до якої вона повернулася лише завдяки залізній волі. Захоплена, почервоніла від листопадового холоду, фрейліна влетіла в кімнату мов буря, по дорозі скинувши з себе ненависні їй шубку і чепчик. Її світле волосся розсипалося на всі боки, і дівчина кинулася до каміна, в якому служниця встигла раніше розпалити вогонь.

– Але ж холодно, бррр! Катрін, прекрасна, божественна, ти навіть уявити собі не можеш! У ван Ренсселаерів я зустріла того морського офіцера, який хотів зі мною одружитися, пам'ятаєш, Тіссена, пам'ятаєш? І він знову зробив мені пропозицію, але цього разу при людях, а я відмовилася! Він почав мене нудно умовляти, а хтось посміявся з нього, тож він викликав того когось на дуель, і Ренсселаер вигнав їх з дому, але вони одразу ж повернулися, і зчинився страшенний скандал... А пані Лейстер, художницю, прийняли в гільдію в Гарлемі! Тепер вона майстриня у художників! Вона обіцяла намалювати мій портрет, але я сказала, що хотіла б разом з тобою, і виявилося, що вона може малювати тільки по одній за раз, але вона також сказала, що може намалювати дві картини. Ну, але повертаючись до цієї нагоди, я маю на увазі прийняття в гільдію, в Гарлемі буде банкет, але мене не запросили, бо той Хальс все ще дується на мене.....

Катаріна терпляче чекала. Вона чудово розуміла, що Бланшфлер має дещо порушені пріоритети. Вона не була дурепою, навпаки, дівчина вирізнялася блискучим інтелектом. Просто їй спочатку треба було розповісти про те, що було важливим для неї, щоб потім перейти до того, що було важливим для її подруги. Тож Катаріна із співчутливим інтересом слухала плітки, більш чи менш бетактні, іноді еротичні чи непристойні, іноді просто нудні. Вона так любила Бланшфлер, що з її боку це була невелика жертва.

– ...так що, – закінчила Бланшфлер. – А в Німеччині без змін.

– А як там з Ковпаком?

– Як стояв, так і стоїть. O! Але у мене є новина з війни.

– З якої?

– З голландської! Кажуть, що ескадра капітана Тромпа вщент розбила якийсь іспанський флот біля берегів Галісії і повертається в порт на зиму.

Це не здивувало Катаріну. Подібних повідомлень вона очікувала. Сама допомагала професору Шревеліусу зламати хитромудрий іспанський етеромантійний щит, який не давав голландським офіцерам обстрілювати галеони Габсбургів вогнем, згущеним повітрям з твердістю заліза і зустрічними вітрами. Їй не дуже подобалося, що її винаходи використовують у військових цілях, але після довгих суперечок з "Імператором" вона змирилася з цим. Відтепер, якщо вона виявляла щось небезпечне, то тримала це при собі.

– Але ж найкращу новину я залишила наостанок! – радісно вигукнула Бланшфлер.

– І що ж? Що це за новина?

– Не скажу, – дівчина скорчила дурнувату пику. – Хіба що я за це щось отримаю!

Катаріна засміялася.

– Для тебе що завгодно.

– Нууу... Статхаудер повертається до Гааги! Бреда відбита! Всі іспанці втекли!

– О, це й справді новина. Ти впевнена?

– Так! Про це ще не оголошували, але граф де Вітт має знайомого, який є знайомим маршала Сівенса, і цей знайомий запевнив, що статхаудер повернеться, як тільки наведе порядок у місті. Ми нарешті з ним зустрінемося! Обов'язково буде бал! Я зможу купити нову сукню? Будь ласка!

– Звісно. Якщо це правда, то мені теж доведеться бути на ньому.

– Ти в усьому гарно виглядаєш.

– Ти теж, Флер. – Катаріна знову розсміялася. – Навіть гарніше, ніж я. Ти впевнена, що більше нічого немає?

– Лише дурниці. Папа римський щось там оголосив, але я забула, що саме, та це й неважливо. А, так, Густав Адольф повернувся на зиму до Швеції. Але ж ти сама казала, що так воно і буде.

Звістка про повернення статхаудера була важливою і корисною для Катаріни. Її статус в університеті став дуже невизначеним – вона сама не знала, хто вона: протеже, студентка чи асистентка. Вона отримувала щомісячну платню з оранської скарбниці, досить високу, щоб їй не було чого робити з грошима, тим більше, що вона все одно майже не виходила з кабінетів. Професори ставилися до неї, як до дитини, а радники, політики і купці, з якими вона час від часу зустрічалася, вважали її особистою протеже Фрідріха Генріха. Це втомлювало і дратувало всіх, оскільки було незрозуміло, що їй дозволено, а що ні; розмова зі статхаудером могла зрештою призвести до певної формалізації її перебування в Лейдені. Крім того, Катаріну дратувало те, що вона не знала свого патрона.

Лежачи на ведмежій шкурі біля каміна, дівчата ще трохи пліткували про політику та шлюби, посміялися над старим художником Хальсом і трохи згадали про Німеччину. Саме тоді, коли їм стало по–справжньому тепло і затишно, до кімнати увірвалася стара служниця, їхня опікунка з часів нещасливого купання. Бланшфлер закотила очі, поцілувала Катаріну у щоку і пішла за служницею в маленьку кімнату на горищі, де та спала.