Князівство Трояндового Хреста

– Як я вже згадував, механіка етеромантії досить добре вивчена. Для того, щоб скористатися ефектом, потрібно вимовити слово арамейською, і ваше тіло повинно вступити в контакт з реагентом. Це поєднання, з додаванням концентрації уваги і волі, що спрямовує дію, викликає певні явища. Так, наприклад, для найпростішого запалювального ефекту, яким, напевно, володіють всі етероманти в Європі, потрібно арамейське слово навр, що означає "полум'я", і шматочок паперу. Погляньте! – Він продемонстрував, запаливши непотрібну у світлому приміщенні свічку за допомогою клаптика паперу, відірваного з промокашки.

Для Катаріни все почало складатися в єдине ціле. Всі безглузді жести, махання, бурчання домініканця і Міліуса раптом стали цілком зрозумілими. Всі явища, які вона спостерігала по дорозі, за винятком хіба що людської дикості, стали до болю очевидними. Водночас у ній прокинувся гнів. Невже Ейве не міг просто сказати їй про це? Позбавити її страху, нервів і здогадок?

Як по команді, з'явився товстий бакалавр, у свіжому дублеті, з новим кризом і, перш за все, відремонтованим черевиком. Він стояв перед професором "Імператором" з виразом каяттям на обличчі, мов школяр, який зробив щось погане. Катаріна вже зрозуміла, що статус Ейве в університеті набагато нижчий, ніж можна було б припустити з його зарозумілої манери, але цього разу вона не відчувала до нього жодної симпатії.

– Пане Ейве! – побачивши його, погрозливо буркнув професор. – Чи правда, що пані Катаріна, яка тут присутня, не була поінформована про стипендію статхаудера?

Ейве докірливо подивився на дівчину і опустив погляд у підлогу.

– Магістр Ельзевір не хотів розголошувати зайвого... – видавив він. – Ми сказали графу Даніелю...

– І ви справді думали, що можете тягнути когось за шістсот кілометрів, не кажучи йому, навіщо і куди він насправді їде! Це кричуща некомпетентність, Ейве. І повна відсутність емпатії! Твоя зарозумілість і прагнення довести свою важливість коштували нобель мейшє багато неприємних хвилин. Забирайся геть з моїх очей.

Ейве вклонився і побіг геть. Схвильований професор погладив себе по підборіддю, кинув погрозливий погляд собі за спину і повернув погляд до Катаріни.

– Ви сказали, що для цих... ефектів потрібні реагенти, так? Наскільки я розумію, певні предмети? Але мені не потрібні реагенти...

– Але що вам потрібно, пані, так це використовувати ефект свідомо. Досі це були спонтанні, неконтрольовані прояви. Зараз ми навчимо вас робити це за власним бажанням.

І навчили – Катаріна натхненно посміхнулася і почала накидати випадкові ефекти на випадкові предмети. Вона ходила по майстерні, і в повітря під її арамейськими командами злітали уламки обладнання, фрагменти одягу, непотрібні реагенти і клаптики паперу, спалахували, згиналися, збільшувалися, тріскалися і розчинялися. Наробивши безлад, вона перевірила, чи зачинені двері, а потім зосередилася. Без найменшого звуку вона жбурнула пучок гусячого пір'я через усю кімнату.

Дівчина швидко зрозуміла, що має величезну перевагу над академіками – те, що давалося їм з великими труднощами, ціною довгих експериментів, медитацій і жертв, для неї було як дихання. Вивчивши основи етеромантії і протягом багатьох годин допомагаючи професору "Імператорові" у відкритті нових ефектів і вдосконаленні існуючих, вона почала експериментувати сама.

У неї було кілька таємниць. Симпатія, яку Катаріна відчувала до свого наставника, не змінювала того факту, що під час своїх подорожей Німеччиною вона навчилася ставитися абсолютно до всіх як до потенційних ворогів. Вона нікому не зізнавалася, що навчилася користуватися етеромантією без арамейських виразів. Графиня працювала, поки що безуспішно, над тим, щоб використовувати її і без реагентів. Зрештою, вона робила це раніше, несвідомо, і їй було начхати на теорію, яка категорично забороняла подібні експерименти. Вона знала, що це можливо, хоча вчені наполягали, що це зовсім не так.

Катаріна повернулася до кімнати,що знаходилася з боку двору і яку в думках називала читальнею, де знову сіла перед книгою. Дівчина зітхнула. Прочитавши два речення, вона роздратовано кинула книгу на підлогу – цього разу нормально, руками – і знову підійшла до вікна. Катаріна з нетерпінням чекала на Бланшфлер. Вона дуже страждала від самотності. Присутність Катаріни в університеті стала нестерпною сенсацією – жінкам не дозволялося навчатися, а небажання викладачів говорити про те, чим вони займаються, породило сотні чуток про неї. Навіть зараз вона бачила, як студенти, перетинаючи канал між лекціями анатомії та богослов'я, з цікавістю заглядають у її заборонені і тим притягуючи вікна. Сама вона не мала жодного контакту з іншими студентами, її лекції відбувалися таємно в кабінетах професорів.