Князівство Трояндового Хреста

Він попрямував до квартири спецпідрозділу Його Герцогської Високості Вільгельма Гессенського, знаючи, що Міліус буде розлючений відсутністю нової інформації. Він був розлючений ще й тому, що саме його начальник зафіксував ненадійний контакт. Ні з тим, ні з іншим молодий найманець, на жаль, нічого не міг вдіяти. Він похмуро йшов брудними, похмурими провулками, затіненими навислими будинками. Вулиці кишіли найманими кнехтами, жонглерами, клоунами, обшарпаними пройдисвітами, сумнівними типами та жебраками. Більшість волоцюг у цьому районі знали хлопця в обличчя і обходили подалі. Однак один, добряче напідпитку, все ж став йому на заваді.

– Гей, ти, – вигукнув великий солдат чи найманець, одягнений у неповну ремінну броню, і з величезним широкою абордажною шаблюкою на поясі. – Гони на горілку.

– Відвали.

– Ти що, німецької мови не розумієш? Давай мені гроші, – визвірився незнайомець.

Шенк не мав ані бажання, ані часу розбиратися з кожним придурком, який намагався його зупинити. Він сягнув рукою до кишені, схопив золоту монету, що лежала там, і прогарчав відповідне слово. Кремезний хлоп, що загородив йому шлях, протяжно скрикнув і впав у бруд і сечу, що вкривали вулицю, підкошений раптовим приступом нестерпного болю. Це була одна з небагатьох малефіцій, якими Шенк оволодів доволі вправно, неймовірно корисними у роботі людини, що має завдання добувати інформацію. Він не міг утримувати малефіцію довше кількох секунд, але зазвичай цього було достатньо. Він переступив через здорованя, що повз, плюнув йому на спину і рушив далі.

Трохи далі двоє місцевих чоловіків билися на ножах. Такі бійки ставали дедалі більшою проблемою у Швайнфурті. Авантюристи, найманці, шахраї, алхіміки, шарлатани і лицарі з усієї Німеччини, безпомилково відчуваючи в околицях Ковпака безліч можливостей для швидкого заробітку і розваг, з'їжджалися сюди. Шенк кілька разів закликав Вільгельма навести порядок у місті, але канцлер Оксенштерн, який командував шведами за відсутності Густава Адольфа, цинічно не мав наміру втручатися в місцеву політику, і герцог Гессенський наслідував його приклад. Як наслідок, вільне місто, правителі якого давно втекли або були мертві, перетворилося на захоплений солдатською сваволею бордель, де на вулицях панували сила, дукат і сукинсинство.

І все через Ковпак. Шенк підвів голову і кинув ненависний погляд на це явище і причину своєї присутності в цьому брудному, напівзруйнованому місті, корінні жителі якого зазвичай намагалися не висовувати голови за лінію віконниць, якщо тільки вони не були такими ж сукиними синами, як приїжджі. Ковпак здіймався над найвищими будинками пологим заокругленим схилом, спотворюючи синюватим, пронизаним жилками відблиском усе, що можна було побачити крізь його м'яко-прозору поверхню.

Шенк часто замислювався над тим, чому саме слово "Ковпак" стало назвою цієї дивовижі, але так і не дійшов до якогось розумного висновку. Навколишні селяни іноді називали її Schwimmblase, "риб'ячий міхур". Насправді, обидві назви відповідали дійсності. Бо Ковпак була величезною бульбашкою, непрохідним бар'єром, який раптово, без жодного попередження, з'явився в центральній Німеччині одного червневого вечора, оточивши своєю таємничою присутністю шматок Франконії - більшу частину території єпископств Вюрцбурга, Майнца, Фульди і Бамберга, а також кілька крихітних графств, що належали герцогам Ганау і частинам герцогств Ансбах і Байрейт, - і який ледь не довів старого князя Гогенцоллерна до серцевого нападу. Довге, неправильне відгалуження Ковпака впиралося майже на кордон Вюрцбурга з Фульдою, ніби намагаючись охопити Швайнфурт - найближче велике місто, оточене туманистим бар'єром з трьох боків.

Однак, незважаючи на ономастичні дилеми найманця, сам вигляд молочної магічної стіни викликав у нього безмежну огиду. Не тому, що після початкової фази захоплення велетенською, вочевидь алхімічного походження структурою, контакт з нею став нудним. Скоріше тому, що, здавалося б, тривіальне завдання потрапити всередину Ковпака, яке Вільгельм поставив перед загоном Шенка, здавалося просто нездійсненним. Шенк разом зі своїм новим начальником і жменькою солдатів застряг у Швайнфурті на півроку, відчайдушно намагаючись проникнути в таємницю непрохідного кордону. Здавалося, що вони спробували все - і, безумовно, все, чого можна було досягти.