Князівство Трояндового Хреста

Катаріна і не думала обмежувати подругу, адже фон Барбі таким чином отримувала величезну кількість інформації, якою ніхто не зволив би з ними поділитися. Тим більше, що сама графиня не мала такої свободи. Щоправда, романтика її абсолютно не цікавила, але дратувало те, що їй було набагато важче вислизнути з університету. Усі викладачі навіть вже дужо параноїдально переймалися її безпекою. Хоча дівчина не була в'язнем, але самотні екскурсії куди-небудь зазвичай закінчувалися тим, що за нею посилали студентів, щоб шпигувати, та гіркими докорами професора л'Емперера, її наставника. Рідкісні поїздки до Амстердаму не задовольняли її соціальних потреб, бо під час них вона ніколи не була далі, ніж на крок від двох магістрів-етеромантів і кількох солдатів. Ректор Тисіус, дізнавшись про пригоди дівчат, дуже серйозно поставився до тієї загрози, що домініканці знову зацікавляться Катаріною, і наказав їй не виїжджати з Лейдена без супроводу. У свою чергу, в самому Лейдені вона повинна була виступати інкогніто. Все це не сприяло розвитку товариських контактів. Заради святого спокою вона швидко відмовилась від них, зосередившись на навчанні, а функцію шпигунки перебрала на себе Бланшфлер, якій в університеті не було чим зайнятися.

Катаріна блукала від однієї думки до іншої, дивлячись у вікно. Книга на столі ставала все більш відразливою. Викладачі, вочевидь, вирішили, що їй потрібні всі алхімічні знання всесвіту, причому в явно застарілому вигляді, щоб робити те, що дається їй легко і без жодної теоретичної підготовки. Вивчивши голландську і латину одночасно менш ніж за два місяці, викликавши щось середнє між сенсацією і обуренням серед професорів, які побачили в цьому якусь нечувану хитрість, її почали катувати авторитетами. Спочатку було цікаво: читання Аристотеля, Птолемея, Платона, Галена, Демокріта, Архімеда і Піфагора принесло їй бажані знання про елементарні закони, що керують світом. У свою чергу, занедбана в дитинстві літературна освіта, що охоплювала все від Гомера, Вергілія і Горація до новинок, тобто французьких драм і ліричної поезії Сарбєвського[2], приносила їй справжню насолоду. Але коли справа доходила до алхімічних і магічних творів, їй ставало смертельно нудно. Більшість цих творів обговорювали питання, які не мали нічого спільного з практикою етеромантії, і вона зазвичай лише гортала їх, за що згодом збирала догани від своїх наставників.

Найгірше, однак, було читання Біблії. Спочатку, неймовірно вражена тим, що їй, як жінці, не тільки було дозволено читати Святе Письмо, але ще й робити висновки і тлумачити його, вона вбирала книгу палаючими очима, зчитуючи кожне слово Спасителя і його апостолів. Але незабаром вона виявила, що слова виявилися менш цікавими, ніж вона могла очікувати. Її попередній життєвий досвід не міг бути проілюстрований витягами із Заповітів, а процес екзегези набрид їй, бо стосувався етики, а її тягнуло до практики. Нікому, крім Бланшфлер, вона не зізнавалася в цьому, усвідомлюючи ризик. Лекції з богослов'я, з іншого боку, виявилися цікавішими, оскільки дозволили їй зрозуміти, через що насправді ведеться війна, що вже багато років ятрить її країну, але як тільки вона приблизно розгадала загадку, вона знову втратила інтерес до цього предмету. Для неї наука була засобом вирішення проблем і відповіддю на реальні життєві питання, а не мистецтвом генерування нових, відсторонених питань, що іноді неймовірно дратувало голландців, особливо юристів, у яких вона також брала уроки з вільних мистецтв.

Занудьгувавши, Катаріна встала і пішла до майстерні. Це була простора кімната, світла завдяки двом вікнам, з кількома столами, вкритими листовим металом. Вздовж стін стояли ряди книжкових шаф і секретерів з шухлядами, в яких вона зберігала свої позичені рукописи і колекцію реактивів.

Вона підняла зі стільниці уламок необробленого аметисту і з нудьги застосувала ефект левітації до товкачика від ступки, що лежав поруч. Предмет піднявся в повітря і нерухомо завис. Дівчина не захотіла зосереджуватися на утриманні рівноваги, тому товкачик почав повільно падати до стільниці, а коли вона відвернулася, важке знаряддя впало на металеву пластину, спричинивши немилосердний брязкіт, який у тиші порожніх покоїв приніс їй насолоду. Банальність. Реагент, арамейське слово, хвилина зосередженості - і все. Ось вам і велика таємниця, глузливо подумала Катаріна. Вона відчувала себе безглуздо від того, що ще півроку тому мала справу з чимось надприродним і не могла збагнути природу цих явищ. Їй пригадалася її перша розмова з "л'Імперер".