Комедії

Ми без тебе сохли тут.

Все хотіли вийти в поле,

За роботу взятися.

Ти ж бо - скарб неоціненний, владарко,

Для нас усіх,

Тих, що орють, сіють, жнуть.

Ти - єдина нам підмога

У щоденному труді.

590 Скільки

Натерпілись ми,

Поки ти прийшла, солодка,

Мила, безкорислива!

Хліборобам ти - спасіння, хліб насущний

На щодень.

Ось тому тобі назустріч

Усміхаються щасливо

Смокви й лози молоді.

Все живе благословляє

600 Твій прихід.

Корифей

Та чому її так довго ми не бачили, чому?

Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.

Гермес

О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.

Розкажу вам по порядку, що з богинею було. [270]

Відтоді все почалося, як злочинцем

Фідій став.

А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, -

Він же знав, на що ви здатні, бачив часто

вищир ваш, -

Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, -

Про мегарців постанову,

й затріщало і пішло.

610 Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,

Що від диму всі ридали, вся Еллада,

тут і там.

Мить одна - і зашкварчали виноградники

в огні.

І бочки одна об одну билися, потрощені.

Не було ніде й просвітку, і богиня

зникла враз.

Трігей

Ось про це, клянуся Фебом, я ніколи

ще не чув.

І не знав я, що богиню щось із Федієм

ріднить.

Корифей

Та і я це вперше чую. Видно, через те вона

Отака красуня пишна. Не одне почуєм ще.

Гермес

А міста, що вам підвладні, тільки лиш

побачили,

620 Як гризетесь між собою, зуби скалячи,

мов пси,

Боячись податків, тут же обплели

обманом вас.

І тоді вельмож-лаконців підкупили,

а вони,

Від природи вже підступні, запопадливі

на зиск,

Підло вигнали богиню і війну розпочали.

Ну, і знову їхня користь стала збитком

рільникам:

Звідси в море відпливали їм на помсту

кораблі,

Щоб останню смокву зжерти там, в невинних

поселян. [271]

Трігей

Так і треба їм, поганцям! Хто ж зрубав,

як не вони,

Смокви ті, що власноручно я садив і сам

плекав?

Корифей

630 Так і треба, Зевс посвідчить! Певно, хтось

із них влучив

У мій глек шестивідерний, і його -

мов не було.

Гермес

А коли сюди, до міста, з піль робочий

люд наплив,

То й не знав, що ним торгують так же само,

як колись.

І позбувшись винограду, ще й улюблених

маслин,

До промовців прислухався люд бідняцький,

а вони,

Хоч і знали, що в нестатках знемагає

весь народ,

Геть богиню проганяли язиком, як вилами,

Бо вона з'являлась часто, щиро люблячи

наш край.

І союзників багатих без жалю вони трясли,

640 Наче грушу, й примовляли: «Це - Брасіда

спільники!»

Ви ж на жертву налітали, мов собаки

звідусіль.

Місто, зблідле з переляку, всю брехню,

увесь той бруд,

Що лили тоді на нього, поїдало смачно все.

А союзники, не в силах переносити знущань,

Узяли й заткнули пельки тим промовцям

золотом.

Так вони й розбагатіли. Ви ж не знали

дотепер,

Як спустошена Еллада. Хто ж тут винен?

Тільки він,

Шкіряник той. [272]

Трігей

Досить, досить! О Гермесе,

припини,

Не чіпай його, не треба, з-під землі

не викликай!

650 він тепер не нам належить, чоловік той,

лиш тобі.

Називай його, як хочеш, -

Чи хвальком пустим, плюгавцем,

Заколотником поганим,

Чи донощиком брехливим.

Тим усім наділиш нині

Одного з твоїх людей.

Трігей

(звертається до богині Миру)

Але чому, богине, ти мовчиш усе?

Гермес

До глядачів богиня не обізветься,

Бо через них немало натерпілася.

Трігей

660 То, може, дещо скаже хоч тобі вона?

Гермес

Скажи, богине, що про них ти думаєш,

О ти, що війни, як ніхто, ненавидиш?

Скажи на вухо.

(Перешіптуються).

Ясно, чим обурена.

(До глядачів).

Так слухайте. Скажу вам, чим розгнівана.

Сама вернулась після справ у Пілосі

З мішком, ущерть набитим договорами.

Голосували проти неї тричі там.

Трігей

(до богині)

Ми винні, але вибач: був наш ум тоді

На шкіряному ринку, а не в Пілосі. [273]

Гермес

670 А ще таке спитала в мене тільки що:

Хто тут для неї ворог найзапекліший,

А хто прихильник, що війну ненавидить?

Трігей

Та Клеонім для неї найприхильніший.

Гермес

Ну, а в військових справах як щастить йому?

Трігей

В бою - не з боязких він, тільки ось біда:

Не рідним сином батькові доводиться.

Підкинутий, тому-то і щита свого

В кущі підкине, хай лиш бій зав'яжеться.

Гермес

А ось іще спитала в мене тільки-но,

680 Кому сьогодні владу ви довірили.

Трігей

Тепер почесне місце - у Гіпербола.

(До богині Миру).

Стривай, чому ти раптом відвернулася?

Гермес

За вас, дурноголових, мабуть, соромно,

Що ви вождя такого десь надибали.

Трігей

Та це лиш тимчасово. Бачиш, склалось так -

Народ осиротілий, мов оголений,

Обрав, кого надибав, тут же, похапцем.

Гермес

Скажіть, а що на тому місто виграє?

Трігей

Розсудливіші станем.

Гермес

Ов! Чого ж би то? [274]

Трігей

690 Та, бачиш, він ліхтарник. Тож, як досі ми

Всі справи наші розглядали помацки,

То нині з ліхтарями все вирішуєм.

Гермес

(перешіптуючися з богинею)

Ого-ого!

Але й питань у неї!

Трігей

Чим цікавиться?

Гермес

Та всім, що тут, при ній ще, відбувалося.

По-перше, що з Софоклом, як ся має він.

Трігей

Гаразд. Лише з ним чудасія скоїлась.

Гермес

Яка?

Трігей

З Софокла раптом Сімонідом став.

Гермес

Та як це?

Трігей

Бач, трухляк цей ради користі

Плисти готовий хоч би й на рогожині.

Гермес

700 А що з Кратіном мудрим?

Трігей

Той давно помер,

При нападі лаконців.

Гермес

Як це трапилось? [275]

Трігей

Та кадуб розтрощили, й він, побачивши,

Яке вино пропало - тут же й сам сконав.

Пригод чимало й інших місто звідало!

(До богині).