Компас емоцій. Як зрозуміти свої почуття

Схильність розчулюватися є ознакою здоров’я. Це вид контакту, під час якого ви демонструєте співрозмовнику: те, що зараз відбувається, важливо. Більшість людей радіє, коли їхній подарунок або ком­плімент когось зворушує.

Коли плач-заклик має сенс?

Плач-заклик має сенс тільки тоді, коли поряд із вами є інші люди. Мені здається, що часом регресія корисна: ми внутрішньо стаємо ніби дітьми, дозволяючи іншим контролювати ситуацію, заспокоїти нас і підтримати. У найкращому разі ви незабаром відновитеся і з новими силами будете готові втілювати свої дорослі стратегії.

Однак коли ви самі, ніхто не почує вашого заклику. У такій ситуації краще відволіктися: вийти на прогулянку чи зайнятися чимось цікавим і натхненним.

Мабуть, ви чули, що плакати корисно.

Можливо, вам відоме старе прислів’я: «Поплачеш — і на душі легше». Однак це не стосується регресивного плачу-заклику, адже він не приносить жодної користі, коли людина перебуває наодинці. Такий плач може тривати не один день, і ви ризикуєте зазнати головного болю замість полегшення. Можливо, це найкраще, що ви можете зробити для себе в певний момент. Утім немає жодної потреби в тому, щоб використовувати цей плач зі сподіваннями відчути користь.

Якщо ви заміните регресивний плач-­заклик на інший виду плачу, який приносить полегшення, то чіткіше сприйматимете свій смуток як певний «процес». Такий перехід можна ініціювати, написавши прощальний лист. Більше про це — далі.

Прощання і супровідний плач

Почуття смутку виникає внаслідок втрати. Ви позбавлені чогось або хотіли б мати щось, чого не маєте. Це не обов’язково мусить бути щось суттєве. Крім того, втрата надії або певної мрії теж може викликати тугу.

Тієї миті, коли ви побачите, чим насправді є ваша втрата, ви почнете плакати — сльози котитимуться по вашому обличчю, або все тіло тремтітиме від схлипувань. Для декого такий плач, який, до речі, рідко триває довше 5—6 хвилин, приносить таке саме відчуття свободи й заспокоєння, як і оргазм.

Деякі люди зізнаються, що відчувають клубок у горлі й потребу виплакатися, але їх наче щось стримує. Це схоже на хвилю, що ніяк не піднімається. Декому легше відпускати зайве у присутності людей, із якими їм безпечно. Іншим краще бути на самоті. Якщо ви належите до другої категорії і вам потрібен лише невеликий поштовх для того, щоб щось відпустити, можна спробувати такий підхід:

Станьте для себе хорошим батьком

Наші батьки мали такі самі можливості й обмеження, як і інші люди. Водночас у нас сформувалося уявлення про ідеальних батьків, які цілковито нас розуміють, приймають наші почуття, люблять нас беззастережно й завжди кажуть саме те, що нам потрібно почути...

Поговоріть із собою так, наче ви — взірцевий батько. Я кажу таке: «Люба Ілсе, мені шкода, що все сталося не так, як ти сподівалася. Ти так наполегливо боролася за бажане...» Далі я якомога точніше описую, на що саме сподівалась, і думаю, як було б чудово, якби задумане справдилося. Після цього сльози течуть самі, і я можу це відпустити.

Якщо під час внутрішнього діалогу ви обіймаєте себе за плечі або гладите по руках, ефект буде сильнішим. Однак цього методу не завжди достатньо, щоб викликати емоційний потік сліз.

Небажання відпускати

Уявіть собі порожню банку з-під мармеладу, підвішену на мотузці догори дриґом. Там застрягла муха, і вона відчайдушно літає по колу, намагаючись вибратися через верх, хоч це неможливо. Єдиний вихід — унизу, там, де отвір банки. Однак муха так затялася летіти вгору, що продовжує метушитися по колу під самим дном замість того, щоб спуститись на кілька сантиметрів і здобути свободу.

Мені знайоме це небажання зануритись у себе, щоб зіткнутись із чимось важким і неприємним. Буває, я довгий час живу у стані внутрішнього стресу, перш ніж дозволю собі здатись і змиритися, упасти, щоб повернутися до себе.

Усвідомлення того, що я можу відпускати проблему й повертатися додому, дає мені більше сміливості взаємодіяти з людьми і речами, які я одного дня можу втратити.

Деякі люди стають сильнішими, коли переживають велике нещастя: вони знають, що глибокий біль можна пережити, виплакавши його. Це знання робить життя менш небезпечним. Інші до кінця життя несуть із собою тягар смутку, якого хотіли частково чи повністю уникнути. Симптоми витісненого смутку можуть нагадувати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або інші проблеми. До того ж витіснений смуток може призвести до депресії.

Якщо стосунки з дорогою для вас людиною були складними, смуток за нею виявиться ще нестерпнішим. Можливо, ви навіть здивуєтеся, чому вам так боляче через людину, від якої ви отримали дуже мало. А от тим, хто мав близькі, теплі й легкі взаємини, набагато легше відпускати свої почуття. Такі люди можуть покладатися на свої теплі спогади.