Компас емоцій. Як зрозуміти свої почуття

Вона знову оплакує своє дитинство. Оплакує те, про що мріяла, але так ніколи й не мала вдосталь. Вона пригадує себе шестирічну. Ось ця дівчинка сидить навпроти батька, поки той читає газету. Дивиться на нього великими спраглими очима, які чітко промовляють: «Поглянь на мене! Побач, ким я є! Обійми мене!»

«Чи не хочеш погратися надворі?» — казав її батько, коли нарешті відводив очі від газети.

Таким їй запам’яталося дитинство. Невпинне прагнення постати в центрі чиєїсь уваги, відчути прийняття й розуміння. Здається, тепер вона переживає свій смуток глибше, ніж будь-коли. І водночас щось ніби втрачає свій вплив на неї.

Через кілька днів вона їде додому. Прямує до саду. Зупиняється, розглядаючи його з віддалі. Він видається їй меншим і похнюпленим. Згорбився, ніби від тягаря проб­лем. Вона відчиняє двері в сад і відчуває запах бузини, яка щойно зацвіла. Вода дзюркоче у фонтані — цей звук завжди її заспокоював.

Він повертається, зачувши її ходу. Він радіє. Вона дивиться на нього прямо.

— Я мушу тобі щось сказати.

— Гаразд... — здивовано відповідає він. Усмішка зникає, обличчя серйознішає. Він міцно стискає держак граблів, аж біліють пальці. Він ніби шукає підтримки.

— Я ненавиджу, коли ти голосно вмикаєш радіо рано-вранці.

— Гаразд...

— Ти цього не розумієш і ніколи не зрозумієш, бо в тебе не такі чутливі нерви.

— Гаразд...

Зморшка між його бровами трохи розгладжується.

— Я не можу більше цього терпіти і не терпітиму.

Вона дивиться йому прямо в очі й цієї миті почувається на диво повноцінною.

— От воно що... — він відводить погляд.

— Ти готовий поважати мої прохання? — вона провадить далі.

Тепер уже він дивиться на неї прямо, наче вперше її побачив.

— Мабуть, доведеться.

— Доведеться, якщо хочеш жити зі мною.

— Хочу, Ханно. Я скучив за тобою.

Додаток

Напишіть прощального листа

Нехай ці запитання надихнуть вас написати свої. Головне — щоб вони йшли від щирого серця.

• Які приємні речі ви втратили?

• За що ви хотіли б подякувати?

• Що неприємного є у ваших стосунках? Чого ви хочете позбутися?

• Чого ви чекаєте від певної людини?

• Чим би ви могли збагатити певні взаємини? (Наприклад: «Думаю, ти зрадів, коли я...» або «Гадаю, твій біль послабився, коли я...»)

• Чого ви хотіли б привнести більше?

• Якими ви хотіли б бачити ваші стосунки?

• Що ви хотіли б зробити сьогодні разом із певною людиною?

• Чого вам бракує у стосунках?

• Чого ви бажаєте партнерові?

Зразок прощального листа А

Люба квартиро у Хойбергу!

Ти була для мене домом протягом чотирьох років, і я дякую тобі за це. Я так добре тебе вивчила, і завдяки цьому почувалася в безпеці. Мені подобалася фінансова свобода, зумовлена низькою орендною платою за тебе. Жити поряд із Кірстен було чудово, і мене тішило, що за кілька кілометрів є три різні супермаркети.

Проте найбільше мені подобалося те, що ти розташована неподалік марселісборгського пляжу й лісу. Я їздила велосипедом на природу і в радісному, і в сумному настрої, і коли в житті панувала невизначеність. Природа заспокоювала душу. Мені бракує таких чудових краєвидів поблизу. Я хотіла б мати їх і надалі.

Однак є речі, з якими я рада була розпрощатись. Я чула шум із сусідньої квартири, він часто будив мене посеред ночі. Це починало мене так дратувати, що, врешті-­решт, терпець урвався. Мені не вистачало можливості посидіти самій на подвір’ї. У Хойбергу для цього не було умов, тому що вікна сусіднього будинку постійно створювали враження, що за мною спостерігають, де б я не сіла.

Наостанок я хочу подякувати тобі за ці чотири роки. Дякую за всі ті прогулянки на природі, за спонтанні зустрічі з Кірстен, за низьку орендну платню і за те, що я могла дістатись велосипедом куди завгодно. Це давало мені спокій, необхідний для роботи над іншими викликами. Роботи, плоди якої я зараз пожинаю.

Дякую тобі за це.

З любов’ю,

Софі

Зразок прощального листа Б

Цей лист був написаний через 16 років після втрати. Його авторці Маріанне постійно снилося, що її померла тітка Інга повернулася. Через це Маріанне прокидалась засмученою і роздратованою.

Дорога Інго,

без тебе моє життя не було б таким насиченим. Ти була оригінальною й мала велику силу волі. Часом ти була трохи дивакуватою, але ніколи — нудною.

Зовні ти була чарівною, цікавилася людьми і вміла слухати. Усі хотіли з тобою спілкуватися. Проте мало хто зміг тебе по-справжньому пізнати й майже ніхто не знав, наскільки ти страждала.

Я пам’ятаю, як ти іноді просила мене зателефонувати лікарю посеред ночі й викликати його додому, щоб він уколов тобі чистий «Кетоган»[5]. Тоді я не розуміла, чому лікарі так неохоче це роблять. Нарешті твоє терпіння вичерпалося. Ти втопилася в озері рано-вранці на Трійцю.