Читаем Королева Марго полностью

— І, перш за все, я мушу з’ясувати вам мій душевний стан, дорогий Франсуа. Я не маю ні бажань, ні честолюбства, ані здатності до дії; я простий сільський дворянин, небагатий і тихий, живу повсякчасним життям; заняття конспіраціями обіцяє мені прикрості, які мало компенсуються навіть цілком певною перспективою здобути корону.

— Ах, брате, — сказав Франсуа, — ви кривдите самі себе, і прикре становище того принца, чия доля обмежена границею батьківського поля або людиною в досягненні почестей! Я не вірю тому, що ви кажете.

— А проте, це така правда, брате, — відповів Генріх, — що коли б я був певен, що маю щирого друга, я зрікся б на його користь тієї могутності, якої хоче надати мені партія, що діє задля мене; та я не маю його, — додав він, зітхнувши.

— А може! Ви, безперечно, помиляєтесь.

— Ні, чорти б його взяли! — сказав Генріх. — Крім вас, брате, я не бачу нікого, хто був би до мене прихильний; отже, щоб не дати загинути в жахливих заколотах справі, яка могла б висунути на чільне місце якусь людину... негідну... я волію розкрити братові моєму королю все, що відбувається. Я нікого не назву, я не вкажу ні країни, ні часу, а до катастрофи не допущу.

— Великий боже! — скрикнув д’Алансон, не маючи сили стримати жах. — Що ви кажете!.. Як ви, ви, єдина надія партії по смерті адмірала, ви, навернений гугенот, не цілком навернений, — так, принаймні, гадають, — ви підіймете ніж на своїх братів! Генріх, Генріх, чи знаєте ви, що, роблячи це, ви підводите під другу Варфоломіївську ніч усіх кальвіністів королівства? Чи знаєте ви, що Катерина тільки й чекає нагоди, щоб викорінити все, що ще лишилося в живих?

І герцог, тремтячи, з помертвілим обличчям, на якому виступили червоні й білі плями, стискав руку Генріха, благаючи зректися наміру, що міг згубити його.

— Як! — сказав Генріх з цілком простодушним виразом в голосі. — Ви гадаєте, Франсуа, що з цього може вийти стільки біди? Але ж, маючи слово короля, я був би, здається мені, гарантований від нерозсудливих вчинків.

— Слово короля Карла IX, Генріх!.. Що ж, адмірал не мав його? Теліньї не мав? Самі ви не мали? О, Генріх, я вам кажу: якщо ви зробите це, ви погубите всіх їх, і не тільки їх, а з ними й усіх тих, хто мав безпосередні чи посередні зносини з ними.

Генріх, здавалось, поміркував з хвилину.

— Коли б я був значним принцом при дворі, — сказав він, — я б чинив інакше. На вашому, приміром, місці, Франсуа, на місці можливого наслідника престолу...

Франсуа іронічно кивнув головою.

— Що зробили б ви на моєму місці? — сказав він.

— На вашому місці, брате, — відповів Генріх, — я сам став би на чолі руху. Моє Ім’я і значення були б запорукою за життя бунтівників, і я здобув би користь, по-перше, для себе, — а далі, може, і для короля, — з справи, що без того могла б стати страшенним нещастям для Франції.

Герцог д’Алансон вислухав ці слова з радістю, від якої все його обличчя засяяло.

— І ви гадаєте, — сказав він, — що така справа можлива і що вона звільняє нас від усього того лиха, яке ви передбачаєте?

— Гадаю, — сказав Генріх. — Гугеноти люблять вас: ваша скромна зовнішність, ваше високе становище і разом з тим прихильність, яку ви завжди виявляли до їх одновірців, — усе спонукає їх служити вам.

— Але, — сказав д’Алансон, — в партії розбрат. Ті, що за вас, чи стануть за мене?

— Я беруся привернути їх до вас двома доводами.

— Якими?

— По-перше, довірою, що мають до мене їх вожді; по-друге, побоюванням, що ваша високість, знаючи їх імена...

— Хто ж відкриє мені їх?

— Я, чорти б його взяли!

— Ви це зробите?

— Слухайте, Франсуа, я ж вам кажу, — провадив Генріх, — при дворі я люблю тільки вас: це, безперечно, наслідок того, що ви в такому самому становищі переслідуваного, як і я, та й дружина моя теж любить вас почуттям, ні з чим незрівнянним...

Франсуа почервонів від приємності.

— Повірте мені, брате, — провадив Генріх, — візьміть цю справу в свої руки, царюйте в Наваррі, і якщо тільки ви залишите мені місце у себе за столом та добрий лісок для полювання, я вважатиму себе щасливою людиною.

— Царювати в Наваррі! — сказав герцог. — Але якщо...

— Якщо герцог д’Анжу стане королем польським, так? Докінчую вашу думку.

Франсуа подивився на Генріха з певним острахом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза