Королева Марго

— Ну, слухайте, Франсуа! — провадив Генріх. — Раз ніщо не лишається непоміченим вами, я міркую саме на підставі цього: якщо герцог д’Анжу стане королем польським, а наш брат Карл, — хай бог його боронить, — помре, то від По до Парижа лише двісті льє, а від Парижа до Кракова — чотириста; ви будете в Парижі, щоб одержати спадщину, саме тоді, коли король польський дістане звістку, що вона звільнилась. Тоді, якщо ви будете вдоволені з мене, Франсуа, ви віддасте мені королівство Наварське, яке буде лише однією з окрас у вашій короні, — на таких умовах я приймаю його. Найгірше, що може статися з вами, це те, що ви зостанетесь у Наваррі і покладете початок новій королівській династії, живучи однією сім’єю зо мною й моєю родиною, тим часом як тут — що ви таке? Бідний переслідуваний принц, третій син короля, раб двох старших братів, якого з примхи можна закинути в Бастилію.

— Так, так, — сказав Франсуа, — я добре почуваю все це, так добре, що не розумію, як ви самі зреклись того плану, що мені пропонуєте. І ніщо не б’ється у вас тут?

І герцог д’Алансон поклав руку на серце Генріха.

— Бувають тягарі, — сказав, усміхаючись, Генріх, — надто важкі для деяких рук, отже я не робитиму спроби підіймати їх; я боюсь утоми і не маю охоти приймати таку вагу на себе.

— Отже, Генріх, ви напевне зрікаєтесь?

— Я сказав це де Муї і кажу ще раз вам.

— Але в таких обставинах, дорогий брате, — сказав д’Алансон, — не говорять, а доводять ділом.

Генріх зітхнув, як борець, що почуває, як згинається спина його супротивника.

— Я й доведу це, — сказав він, — сьогодні ввечері: о дев’ятій годині список ватажків і план справи будуть у вас. Акт мого зречення я вже передав де Муї.

Франсуа взяв руку Генріха і з почуттям стиснув її обома руками.

В ту саму хвилину до герцога д’Алансона увійшла, як звичайно без попередження, Катерина.

— Вкупі! — сказала вона, усміхаючись. — Добрі брати!..

— Сподіваюсь, пані, — сказав з цілковитим спокоєм Генріх, тим часом як герцог д’Алансон зблід від збентеження.

Потім він відступив на кілька кроків назад, щоб дати Катерині вільно розмовляти з сином.

Королева-мати вийняла з своєї торбинки чудову дорогоцінну річ.

— Цей аграф[82] одержано із Флоренції, — сказала вона. — Дарую його вам, щоб ви почепили на пояс до вашої шпаги.

Потім, зовсім тихенько, додала:

— Якщо почуєте сьогодні ввечері шум у вашого любого брата Генріха, не виходьте з кімнати.

Франсуа стиснув руку матері й сказав:

— Дозволите показати йому, який прекрасний подарунок зробили ви мені?

— Зробіть краще, подаруйте йому цей аграф від вашого й мого імені, бо я вже замовила йому такий самий.

— Чуєте, Генріх? — сказав Франсуа. — Добра мати моя дає мені цю коштовну прикрасу і подвоює її цінність, дозволяючи подарувати її вам.

Генріх завмер в захваті від краси аграфа й розсипався в подяках.

Коли вияви захоплення заспокоїлись, Катерина сказала:

— Я почуваю себе трохи нездоровою, піду ляжу; брат ваш Карл дуже стомлений після падіння і теж незабаром ляже. Сьогодні ми не будемо вечеряти за родинним столом, кожному подадуть в його приміщення. Ах, так! Генріх, я забула вітати вас за вашу мужність та вправність: ви врятували вашого короля і брата, ви будете нагороджені.

— Я вже нагороджений, пані! — відповів Генріх, уклоняючись.

— Почуттям, що виконали свій обов’язок? — перехопила Катерина. — Цього не досить, і, повірте, ми з Карлом подбаємо, щоб віддячити вам.

— Усе, що виходитиме від вас і брата мого Карла, я прийму з подякою, пані.

І, сказавши це, Генріх уклонився і вийшов.

— Ну, брате Франсуа, — міркував, виходячи, Генріх, — тепер я певен, що поїду не сам, і змова, яка мала тіло, знайшла собі голову й серце. Але будьмо обережні, Катерина робить мені подарунок, Катерина обіцяє нагороду: тут щось непевне, треба порадитись сьогодні ввечері з Маргаритою.

ІI. Подяка короля Карла IX

Частину дня Морвель лишався в збройовому кабінеті короля, але коли Катерина побачила, що наближається момент повороту з полювання, вона звеліла перевести його в свою молільню разом з сбірами, що прийшли до нього.

Після приїзду Карла з полювання мамка оповістила його, що якийсь чоловік перебув частину дня у нього в кабінеті; король спершу дуже розгнівався, що когось стороннього дозволили ввести в його приміщення, але, звелівши описати його і дізнавшись від мамки, що то був той самий, якого вона раз увечері сама вводила, король пізнав Морвеля і, пригадавши наказ, що його вирвала у нього ранком мати, зрозумів усе.

— Ого! — пробурчав Карл. — В той самий день, коли він урятував мені життя! Погано вибраний момент!

Він зробив уже кілька кроків, щоб спуститись в покої матері, але якась думка зупинила його.

— Чорт візьми! — мовив він. — Якщо я скажу їй про це, почнеться безконечна суперечка. Краще нам кожному робити своє.

— Мамко, — сказав він, — позамикай усі двері і попередь королеву Єлизавету[83], що я почуваю себе трохи недобре після падіння і цієї ночі спатиму сам.

Мамка виконала наказ, а що час виконання його наказу про арешт Генріха ще не настав, то Карл пішов складати вірші.