Королева Марго

Тим часом герцог д’Алансон, напруживши зір і нашорошивши вуха, дожидав, замкнувшись у себе в кімнаті, обіцяних йому несподіваних подій.

III. Бог помишляє

У Луврі, як сказав молодим людям герцог, панувала найглибша мовчанка.

Справді, Маргарита і пані де Невер вирядились на вулицю Тізон. Коконна і Ла Моль пустилися за ними слідом. Король і Генріх блукали по місту. Герцог д’Алансон сидів у себе в приміщенні з непевним і тоскним почуттям, чекаючи обіцяних йому королевою-матір’ю подій. Катерина лежала в ліжку, а пані де Сов, сидячи у неї в головах, читала їй збірник італійських оповідань, що викликали сміх у королеви-матері.

Давно вже Катерина не була в такому доброму настрої.

З апетитом повечерявши з своїми придворними жінками, поконсультувавшись з лікарем, звівши щоденні рахунки по дому, вона замовила молебень за успіх якоїсь серйозної справи на користь, як сказала вона, її дітей; це був звичай Катерини, — звичай, зрештою, чисто флорентійський, — звертатися в серйозних випадках з молебнями та месами, мету яких знала тільки вона та бог.

Нарешті знову побачилася з Рене і вибрала чимало новин серед його запашних сашеток та багатого асортименту парфумів.

— Хай довідаються, — сказала Катерина, — чи в себе дочка моя, королева Наварська, і якщо вона вдома, хай попросять прийти побути зо мною.

Паж, до якого був звернений цей наказ, вийшов і за хвилину вернувся з Жільйоною.

— Ну, от! — сказала королева-мати. — Я питалася пані, а не служницю.

— Пані, — відповіла Жільйона, — я визнала за обов’язок прийти сама сповістити вашу величність, що королева Наварська вийшла з Лувра з своєю подругою герцогинею де Невер...

— Вийшла в такий час! — сказала Катерина, насуплюючи брови. — Куди ж вона могла піти?

— На сеанс алхімії, — відповіла Жільйона, — що має відбутися в готелі де Гіза, у флігелі, де живе пані де Невер.

— А коли вона вернеться? — спитала королева-мати.

— Сеанс протягнеться до пізньої ночі, — відповіла Жільйона, — отже, дуже може бути, що її величність зостанеться до ранку у своєї подруги.

— Щаслива ця королева Наварська, — пробурчала Катерина, — має подруг і — королева; носить корону, її звуть вашою величністю, і — не має підданих; дуже щаслива.

По цій вихватці, від якої присутні самі собі посміхнулись, Катерина сказала:

— А втім, коли вона вийшла, — адже вона вийшла, кажете?

— З півгодини вже, пані.

— Тим краще. Ідіть, собі.

Жільйона вклонилась і вийшла.

— Читайте далі, Шарлотта, — сказала королева.

Пані де Сов знову почала читати.

Хвилин через десять Катерина урвала читання.

— Ах, до речі, — сказала вона, — звеліть зняти сторожу з галереї.

Це був сигнал, якого чекав Морвель.

Наказ королеви-матері виконали, і пані де Сов почала читати знову.

З чверть години читала вона без зупинки, як раптом до опочивальні королеви донісся довгий, протяжний страшний крик, аж волосся на голові присутніх знялося вгору.

Зразу ж по тому пролунав пістолетний постріл.

— Що там таке, — сказала Катерина, — і чому ви не читаєте, Шарлотта?

— Хіба ви не чули, пані? — сказала, збліднувши, молода жінка.

— Що? — спитала Катерина.

— Крик.

— І пістолетний постріл! — додав капітан гвардії.

— Крик, пістолетний постріл, — сказала Катерина, — я нічого не чула... А втім, хіба крик і пістолетний постріл така вже незвичайна річ у Луврі? Читайте, читайте, Шарлотта.

— Але слухайте, пані, — сказала пані де Сов, тим часом як пан де Нансей, не сміючи вийти з кімнати без дозволу королеви, вхопився за ручку своєї шпаги, — слухайте, чути ходу, прокльони.

— Накажете довідатись, пані? — спитав де Нансей.

— Нічого не треба, пане, лишайтесь тут, — сказала Катерина, підводячись на одній руці, ніби щоб надати більшої сили наказові. — Хто захистить мене на випадок якої тривоги? Певне, п’яні швейцарці побилися.

Спокій королеви так контрастував з переляком усіх присутніх, що пані де Сов, хоч яка була несмілива, глянула запитливим поглядом на королеву.

— Але, пані, — скрикнула вона, — можна подумати, що когось убивають.

— Кого ж, думаєте ви, можуть убивати?

— Короля Наварського, пані. Шум донісся від його апартаментів.

— Дурна! — пробурчала королева, губи якої, не зважаючи на все її самовладання, почали якось чудно ворушитись, — вона шепотіла молитву. — Дурна, скрізь бачить свого короля Наварського.

— Боже мій! Боже мій! — сказала пані де Сов, знову падаючи в своє крісло.

— Все скінчилось, скінчилось, — сказала Катерина. — Капітан, — звернулась вона до пана де Нансея, — сподіваюсь, за скандал у палаці ви звелите завтра суворо покарати винних. Читайте далі, Шарлотта.

І Катерина знову упала на подушку і лишалась нерухомою, наче від знесилення; присутні помітили, що по обличчю її великими краплями котився піт.

Пані де Сов виконала наказ, але в виконанні брали участь тільки її очі та голос. Думкою вона літала десь далеко, малюючи собі страшну небезпеку, що нависла над коханою людиною. Нарешті, по кількох хвилинах внутрішньої боротьби вона відчула себе такою знесиленою ваганнями між своїми почуттями і етикетом, що голос її став ледве чутним, книга випала з її рук, вона знепритомніла.