Читаем Королева Марго полностью

Це був Морвель.

Дріж пробіг по тілу Катерини. Вона побачила порожнє ліжко, оглянулась навколо себе по кімнаті, даремно шукаючи серед цих трьох, що лежали тут у власній крові, труп того, кого сподівалась побачити.

Морвель пізнав Катерину, очі його жахливо викотились, він зробив рух відчаю.

— Ну, — сказала вона півголосом, — де він? Що з ним? Нещасний! Ви дали йому змогу втекти?

Морвель намагався вимовити кілька слів, але з його рани вирвалось тільки незрозуміле свистіння. Червона піна виступила на губах, він похитав головою на знак безсилля і болю.

— Говори ж! — крикнула Катерина. — Говори! Хоч одно слово!

Морвель показав на рану і видавив знову кілька невиразних звуків, зробив зусилля, захрипів і знепритомнів.

Катерина озирнулася навколо себе: вона оточена була трупами і вмираючими; кров потоками лилася по кімнаті, і над усією цією картиною панувало мовчання смерті.

Ще раз звернулася вона до Морвеля, але він не відповів, навіть не поворухнувся; зза камзола виглядав у нього якийсь папір: це був підписаний королем наказ про арешт. Катерина схопила його й сховала у себе на грудях.

В цю мить вона почула позаду себе легеньке рипіння паркету; вона повернулась і побачила в дверях герцога д’Алансона, що прийшов туди на шум і стояв здивований картиною, яка відкрилася його очам.

— Ви тут? — сказала вона.

— Так, пані. Що тут таке? — спитав герцог.

— Верніться до себе, Франсуа, ви почуєте багато новин.

Проте, д’Алансон зовсім не був такий непоінформований про події, як гадала Катерина. Почувши в коридорі кроки, він почав дослухатися. Бачачи, що до короля Наварського входить кілька чоловік і згадавши слова Катерини, він зміркував, що має відбутися, і радів, що рука, дужча за його руку, знищить такого небезпечного друга.

Незабаром постріли і швидкі кроки втікача ще більше притягли його увагу, і він побачив крізь прозір у дверях його апартаментів, як в просвіті сходів майнув червоний плащ, надто добре йому відомий, щоб він не міг угадати його.

— Де Муї! — скрикнув він. — Де Муї в мого брата Наварського! Та ні, це неможливо! Чи не пан де Ла Моль?..

Його охопило занепокоєння. Він пригадав собі, що молодого чоловіка рекомендувала йому сама Маргарита, і, бажаючи впевнитись, чи саме його він бачив на сходах, д’Алансон швиденько пішов до кімнати двох молодих людей: там нікого не було. Але в кутку, побачив він, висів славнозвісний вишневий плащ. Сумніви зникли: це був не Ла Моль, а де Муї.

Блідий, зляканий, боячись, щоб гугенот не піймався і не видав таємниць змови, він поспішив до луврської хвіртки. Там він довідався, що вишневий плащ зник живий і здоровий, гукнувши, що в Луврі вбивають в ім’я короля.

— Він помилився, — промурмотів д’Алансон, — в ім’я королеви-матері.

І, вернувшись на поле бою, знайшов там Катерину, що блукала, мов гієна серед трупів.

Виконуючи наказ матері, молодий чоловік пішов до свого приміщення, удаючи з себе спокійного і слухняного, не зважаючи на те, що його душу хвилювали безладні думки.

Катерина, почуваючи розпач, що й новий її замах провалився, покликала капітана своєї гвардії, наказала позабирати трупи, а Морвеля, що був тільки поранений, звеліла перенести до неї в покої і не будити короля.

— Ох! — бурмотіла вона, йдучи з похиленою на груди головою до своїх апартаментів. — І на цей раз він врятувався. Рука божа охороняє цю людину. Він буде королем! Буде королем!

Потім, одчиняючи двері до своєї опочивальні, провела рукою по чолу і зробила байдужу усмішку.

— Що там було, пані? — спитали всі присутні, крім пані де Сов, яка була надто охоплена жахом, щоб ставити якісь запитання.

— Нічого, — відповіла Катерина, — сварка, та й усе.

— О! — скрикнула раптом пані де Сов, показуючи пальцем на сліди Катерини. — Ваша величність кажете, що не було нічого, а кожен ваш крок залишає слід на килимі.

IV. Ніч королів

Тим часом Карл IX ішов з Генріхом, спираючись на його руку, в супроводі чотирьох своїх дворян і двох слуг, які несли перед ним факели.

— Коли я виходжу з Лувра, — сказав бідолашний король, — я відчуваю втіху, подібну до тієї, яка сповнює мене, коли я входжу в прекрасний ліс; я дихаю, бачу, почуваю себе вільним.

Генріх усміхнувся.

— То ваша величність почували б себе добре в беарнських горах, — сказав він.

— Так, і я розумію, чому ти так хочеш вернутися туди; але якщо бажання твоє буде надто сильне, Анріо, — додав Карл сміючись, — вживи запобіжних заходів; це тобі порада від мене, бо мати моя Катерина так любить тебе, що ні за що не захоче залишитись без тебе.

— Що ви робитимете, ваша величність, сьогодні ввечері? — спитав Генріх, щоб ухилитись від цієї небезпечної розмови.

— Я хочу познайомити тебе де з ким, Анріо; ти скажеш мені свою думку.

— Я в розпорядженні вашої величності.

— Вправо, вправо! Ми йдемо на вулицю де-Барр.

Королі з своїм ескортом пройшли вже вулицю Савонрі, як раптом побачили коло готелю де Конде якихось двох чоловіків, закутаних у широкі плащі; вони вийшли через потайні двері, і один з них тихо замкнув їх.

— Ого! — сказав король Генріху, який за своїм звичаєм дивився, але мовчав. — Це варте уваги.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза