Читаем Королева Марго полностью

Спальня була ще німіша. В алебастровій кулі, що звисала зі стелі, горів нічник, але в кімнату, здавалось, ніхто не входив.

— Є другий вихід, — сказав король.

— Мабуть, — сказав герцог д’Анжу.

— Але де? — спитав герцог де Гіз.

Оглянули всі кутки і не знайшли.

— Де сторож? — спитав король.

— Я прив’язав його до штахетів, — сказав герцог де Гіз.

— Допитайте його, кузен.

— Він не схоче відповідати.

— Ну, припекти трохи ноги, — сказав король, сміючись, — то заговорить.

Генріх визирнув у вікно.

— Його вже нема, — сказав він.

— Хто його відв’язав? — швидко спитав герцог де Гіз.

— Чортова погибель! — скрикнув король. — Ми не довідаємось нічого.

— Отже, — сказав Генріх, — ви самі бачите, сір, ніщо не доводить, щоб моя жінка і невістка пана де Гіза були в цьому домі.

— Правда, — сказав Карл. — І святе письмо навчає, що три речі не залишають сліду: птиця в повітрі, риба в воді і жінка... ні, помиляюсь, чоловік у...[88]

— Отже, — перебив Генріх, — найкраще, що ми можемо зробити...

— Так, — сказав Карл, — подбати — мені про мою контузію, вам, д’Анжу, про те, щоб змити апельсиновий сироп, а вам, Гіз, вивести з одежі сало від дичини.

І вони вийшли, не подумавши зачинити за собою двері.

Дійшовши до вулиці Сент-Антуан, король сказав герцогові д’Анжу і де Гізу:

— Куди ви підете, панове?

— Підемо, сір, до Нантуйльє, він чекає мене з моїм Лотарінгським кузеном на вечерю.. Ваша величність бажаєте піти з нами?

— Ні, дякую. Ми підемо в протилежний бік. Дати вам одного факельника?

— Ні, дуже вам вдячні, сір! — живо сказав герцог д’Анжу.

— Добре. Він боїться, щоб я не прослідив його, — шепнув Карл на вухо королю Наварському.

Потім, взявши його під руку, сказав:

— Ходім, Анріо! Я частую тебе сьогодні вечерею.

— То ми не вернемось у Лувр? — спитав Генріх.

— Ні, кажу я тобі, упертий! Іди за мною, коли я кажу, іди.

І повіз Генріха вулицею Жоффруа-Ланьє.

V. Анаграма

В вулицю Жоффруа-Ланьє, посередині її, входила вулиця Гарньє-сюр л’О, яку на другому кінці перетинала вулиця де Барр.

Тут, за кілька кроків до вулиці де ла Мартельрі, з правого боку, серед обнесеного високим муром саду, куди вів один тільки хід, стояв невеликий будиночок.

Карл вийняв з кишені ключ, одімкнув двері, які зразу ж відчинились, бо були замкнуті тільки на замок, потім, пропустивши Генріха та слугу з факелом, знову замкнув їх за собою.

В маленькому віконці світилось. Карл, усміхаючись, показав на нього Генріху.

— Не розумію, сір, — сказав той.

— Зараз зрозумієш, Анріо.

Король Наварський здивовано подивився на Карла. Його голос і обличчя набрали виразу ніжності, яка так не відповідала звичайному характерові його фізіономії, що Генріх не впізнав його.

— Анріо, — сказав король, — я казав тобі, що коли виходжу з Лувра, я виходжу з пекла. А коли я входжу сюди, я входжу в рай.

— Сір, — сказав Генріх, — я щасливий, що ваша величність визнали мене гідним супроводити вас на небо.

— Дорога туди вузька, — сказав король, затримуючись на невеличких сходах, — але від цього порівняння повніше[89].

— І який же ангел стереже вхід до вашого едему, сір?

— Зараз побачиш, — сказав Карл IX.

І, зробивши Генріху знак іти за ним без шуму, відчинив одні двері, потім другі і зупинився на порозі.

— Дивись! — сказав він.

Генріх наблизився і завмер, задивившись на одну з найкращих картин, які будь-коли бачив.

Молода жінка років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти спала, поклавши голову на постельку сплячої дитини; вона держала в руках її маленькі ніжки, притулившись до них устами, а довге її волосся золотою хвилею розсипалось навкруги.

— О, сір! — сказав король Наварський. — Хто це чарівне створіння?

— Ангел мого раю, Анріо, єдина істота, що любить мене заради мене самого.

Генріх усміхнувся.

— Так, заради мене, — сказав Карл, — бо вона любила мене перше, ніж дізналась, що я король.

— А з того часу, як знає?

— Ну, з того часу, як знає, — сказав Карл з зітханням, яке доводило, що його криваве царювання було йому часом тяжке, — з того часу, як знає, вона ще любить мене. Отже, суди.

Король тихенько наблизився і приторкнувся до розквітлої щоки молодої жінки поцілунком, легким, як дотик бджоли до лілії.

І все ж таки молода жінка прокинулась.

— Карл! — пробурмотіла вона, розплющуючи очі.

— Бачиш, — сказав король, — вона зве мене Карл. Королева каже мені сір.

— О, — скрикнула молода жінка, — ви не самі, королю мій.

— Ні, люба Маріє. Я привів до тебе другого короля, щасливішого від мене, бо у нього немає корони, нещаснішого від мене, бо у нього немає Марії Туше. Бог за все дає нагороду.

— Сір, це король Наварський? — спитала Марія.

— Він самий, дитино моя. Підійди, Анріо.

Король Наварський підійшов. Карл узяв його за праву руку.

— Подивись, Маріє, на цю руку, — сказав він, — це рука доброго брата і правдивого друга. Без цієї руки...

— Що, сір?

— Що ж! Без цієї руки, Маріє, наше дитя сьогодні не мало б батька.

Марія скрикнула, упала на коліна, вхопила руку Генріха і поцілувала її.

— Добре, Маріє, добре, — сказав Карл.

— Що ж ви зробили, щоб заплатити йому, сір?

— Я заплатив йому тим самим.

Генріх здивовано подивився на Карла.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза