Читаем Королева Марго полностью

— Ні, сір, — відповів Генріх, — пана де Ла Моля тут нема, і я шкодую про це, бо мав би честь відрекомендувати його вашій величності разом з другом його паном де Коконна; вони нерозлучні, і обоє на службі у герцога д’Алансона.

— А! Наш великий стрілець! — сказав Карл. — Добре!

Потім додав, насупивши брови:

— Пан де Ла Моль не гугенот?

— Навернений, сір, — сказав Генріх, — і я ручуся за нього, як за самого себе.

— Коли ви ручитесь за кого, Анріо, я не маю права сумніватись після того, що ви зробили сьогодні. Але все одно, я хотів би бачити пана де Ла Моля. Ну, хай потім.

І, пильно оглянувши кімнату востаннє, Карл поцілував Маргариту і, взявши короля Наварського під руку, повів його з собою.

В Луврських воротях Генріх хотів був зупинитись поговорити з кимсь.

— Ходім, ходім! Виходь швидше, Анріо, — сказав йому Карл. — Коли я кажу, що луврське повітря недобре для тебе сьогодні ввечері, вір мені, чорт візьми!

— Чорти б його взяли! — промурмотів Генріх. — Що ж робитиме де Муї сам у моїй кімнаті?.. Бо коли це повітря недобре для мене, то чи ще не гірше воно для нього?

— Ага! — сказав король, коли вони з Генріхом перейшли звідний міст. — Тобі байдуже, Анріо, що придворні пана д’Алансона залицяються до твоєї жінки?

— Як саме, сір?

— Так, цей пан де Коконна, здається, заграє з Марго?

— Хто вам це сказав?

— Ну, от! — відповів король. — Сказали!

— Чистий жарт, сір. Пан де Коконна справді заграє, але з пані де Невер.

— Ну, от!

— Можу ручитись вашій величності за свої слова.

Карл вибухнув реготом.

— Ну, — сказав він, — хай герцог де Гіз прийде ще раз до мене з своїми натяками, я гарненько накручу йому вуса, розповівши про походеньки його невісточки. А проте, — сказав король, поміркувавши, — я не знаю, про кого саме мені говорили — про пана де Коконна чи про пана де Ла Моля.

— Ні той, ні той, сір, — сказав Генріх, — і я ручуся вам за почуття моєї дружини.

— Добре, Анріо, добре! — сказав король. — Мені більше до вподоби бачити тебе таким, як ти є, ніж іншим. Слово честі, ти бравий хлопчина, і, здається, скінчиться тим, що я не зможу обійтися без тебе.

Сказавши це, король свиснув якимсь особливим манером; на свист підійшло четверо дворян, що чекали в кінці вулиці Бове, і вони всі вкупі пішли до центральної частини міста.

Пробило десять годин.

— Ну, — сказала Маргарита, коли король з Генріхом пішли з кімнати, — сядемо знову за стіл?

— Ні, — сказала герцогиня, — я надто налякалась. Хай живе домок на вулиці Клош-Персе! Туди не ввійти інакше як облогою, і наші відважники мають там право пустити в діло шпаги. Але чого ви, пане де Коконна, шукаєте там під меблями та по шафах?

— Шукаю мого друга Ла Моля, — сказав п’ємонтець.

— Шукайте коло моєї опочивальні, пане, — сказала Маргарита, — там є такий кабінет...

— Добре, — сказав Коконна, — піду туди.

І увійшов до опочивальні.

— Ну, — сказав голос в темряві, — що там?

— Чорт візьми! Десерт!

— А король Наварський?

— Нічого не бачив. Він чудесний муж, бажаю такого моїй жінці. Боюсь тільки, що вона здобуде такого після другого одруження.

— А король Карл?

— А, король, це інша річ. Він забрав мужа з собою. — Справді?

— Я тобі кажу. Більш того, він зробив мені честь оглянути мене скоса, коли дізнався, що я служу у пана д’Алансона, і боком, коли довідався, що я твій друг.

— Ти думаєш, з ним говоритимуть про мене?

— Боюсь, що навпаки: йому надто багато говорили вже про тебе. Але справа зовсім не в тому. Дами, здається, збираються відбути прощу на вулицю Руа-де-Сісіль, і ми маємо супроводити прочанок.

— Це неможливо, ти сам добре знаєш.

— Як неможливо?

— Атож, сьогодні наша черга бути при його королівській високості.

— Чорт візьми, твоя правда. Завжди забуваю, що ми тепер люди з становищем і з дворян мали честь стати лакеями.

І друзі пішли до королеви й герцогині з докладом, що їм неодмінно треба бути принаймні при тому, як пан герцог лягатиме в постіль.

— Ну, що ж, — сказала пані де Невер, — а ми собі рушимо.

— А можна довідатись, куди? — спитав Коконна.

— О, ви надто цікаві, — сказала герцогиня. — Quaere et invenies[84].

Молоді люди попрощались і квапливо пішли до пана д’Алансона.

Герцог, здавалось, дожидав їх у себе в кабінеті.

— A, — сказав він, — пізненько ж ви, панове!

— Десята година тільки, монсеньйор, — сказав Коконна.

Герцог подивився на годинника.

— Правда, — сказав він, — а в Луврі всі вже полягали.

— Так, монсеньйор, але ми до послуг ваших. Покликати до опочивальні вашої високості присутніх при ляганні дворян?

— Навпаки, підіть до малої зали й відпустіть усіх.

Молоді люди виконали наказ, який нікого не здивував, бо вдача герцога була всім добре відома, і вернулись до нього.

— Монсеньйор, — сказав Коконна, — ваша високість, певне, зволите лягти в ліжко, чи працюватимете?

— Ні, панове, ви вільні до завтра.

— Ходім, ходім, — тихо сказав Коконна на вухо Ла Молю, — двір сьогодні, здається, не ночує вдома. Ніч буде сласна до біса, візьмімо й свою пайку від ночі.

І молоді люди побігли сходами до себе, плигаючи через чотири приступці, взяли плащі та шпаги, пішли з Лувра слідом за своїми дамами і наздогнали їх на розі вулиці Кок-Сент-Оноре.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза